Священномученик Карп Ельб, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 11-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця листопада на 18-й день — Собор святих Естонської землі

Священномученик Карп Карпович Ельб народився 5 лютого 1869 року в селі Оло Феллінського (Вільяндиського) повіту Ліфляндської губернії в естонській селянській сім’ї. 1889 року він закінчив Прибалтійську вчительську семінарію в Гольдингені, нині латвійське місто Кулдіга, після чого працював учителем російської мови. Водночас Карп Карпович був псаломщиком місцевої Георгіївської церкви.

14 січня 1896 року він був висвячений на диякона і того ж року був направлений до Пюхтицького Успенського монастиря, де прослужив три роки. Дияконське служіння отець Карп поєднував з викладанням у двокласному церковно-парафіяльному училищі при монастирі.

Отець Карп отримав запрошення від настоятеля естонської Ісидорівської парафії Санкт-Петербурга священника Павла Кульбуша, майбутнього священномученика Платона, єпископа Ревельського, стати дияконом на його парафії. Те, що пюхтицького диякона, який не мав духовної освіти, призначили на столичну парафію, свідчить про неабиякі якості отця Карпа Ельба.

Попри те, що в Петербурзі тоді було чимало освіченого духовенства, органи церковної влади визнали за необхідне призначити його законовчителем одразу до двох навчальних закладів, а саме до Другого і Четвертого Коломенських жіночих початкових міських училищ. Водночас диякон-педагог викладав Закон Божий в естонській церковно-парафіяльній двокласній школі.

Згодом, 1914 року, його запросили бути законовчителем у зразковому притулку барона Штігліца, де навчалися близько двохсот петербурзьких хлопчиків і дівчаток із малозабезпечених родин. Таким чином, перебуваючи в Петербурзі, диякон Карп викладав одночасно в чотирьох навчальних закладах, причому у двох із них, у притулку і в естонській школі, навчав безоплатно.

Педагогічна діяльність отця Карпа неодноразово була відзначена урядовими нагородами. 13 лютого 1902 року його нагородили срібною медаллю з написом «За старанність» для носіння на грудях на Олександрівській стрічці. 6 травня 1904 року за відмінну й ревну службу йому було подано благословення Святішого Синоду з видачею відповідної грамоти, а у травні 1911 року отця Карпа за труди на ниві народної освіти було представлено до ордена св. Анни третього ступеня.

8 січня 1918 року священномученик Веніамін, митрополит Петроградський, висвятив отця Карпа Ельба на пресвітера до тієї самої церкви, де він служив дияконом. Настав новий етап у житті отця Карпа: доба пастирських трудів, яка тривала без малого двадцять років і завершилася мученицькою кончиною.

Він став пастирем 1918 року, коли служіння в Церкві не обіцяло ні матеріальних вигод, ні почестей, ні упорядкованого життя. Попереду на нього чекало повільне здавлювання лещатами безбожного режиму, яке завершилося в підсумку розстрілом.

Залишилися скупі, але багатозначні вказівки на те, яким було життя Ісидорівської парафії після революції. Насамперед слід зазначити, що вона була однією із небагатьох парафій міста, яка не ухилилася в обновленство. Також священники естонської церкви не вважали за можливе перейти на новий стиль після відомого указу святого патріарха Тихона про реформу богослужбового часу. Водночас отцю Карпу Ельбу й отцю Олександру Пакляру, настоятелю храму, ніколи не спадало на думку вийти із послуху правлячому архієрею. Не було в них ні слабодушності, ні боягузтва. Як і багато інших, вони вважали, що церковна політика митролита Сергія, хоча і є вимушеною та принизливою поступкою богоборчій владі, але не зазіхає на чистоту догматів Православної віри.

25 серпня 1937 року отець Карп був заарештований за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності». Винним він себе не визнав. Трійка Управління НКВС у Ленінградській області засудила його на найвищу міру покарання.

24 вересня 1937 року священномученик Карп Ельб був розстріляний.