Священномученик Ісидор пресвітер і з ним сімдесят два мученики, що в Юр’єві Ліфляндському постраждали

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 8-й день

Благовірний великий князь Ярослав, син святого рівноапостольного великого князя Володимира, 1030 року підкорив своїй владі чудське плем’я, яке жило в межах Новгородських і Псковських, потім на річці Омовжа (або Ембаха) заснував місто і збудував у ньому церкву в ім’я святого великомученика Георгія. І було наречено ім’я місту Юр’їв. З половини XII століття стали проникати в цю землю морем католики німці, почали там селитися і, зміцнившись, опанували її, оскільки в Руській землі були тоді міжусобиці і негаразди. Поневоливши місцевих жителів-язичників, німці більш силою, ніж добровільно, навернули їх до латинської віри, якої самі дотримувалися, і водночас почали пригноблювати православних християн, котрі жили серед них.

У XV столітті православні християни, що були під владою німців, мали в місті Юр’єві Лівонському дві церкви: святителя Миколая Чудотворця і святого великомученика Георгія. Служили в тих церквах два пресвітери: один — на ім’я Іоанн, на прізвисько Шесник (тобто прийдешній), із Московської землі, а інший—  Ісидор. Коли ж німці то ласками, то погрозами почали втягувати в латинство православних, які живуть у місті, тоді священник Іоанн, який прослужив у Юр’єві лише два з половиною роки, пішов звідти до Пскова. Невдовзі після цього, прийнявши чернецтво з ім’ям Іона, він заснував у Псковській землі, на кордоні з Лівонією, Псково-Печерську обитель, де прожив свято, сподобився блаженної кончини у Господі. Ісидор же залишився в Юр’єві й мав з німцями великі суперечки про православну віру. Нерідко докоряв він іновірцям, переконуючи їх відступити від віри латинської і приєднатися до православ’я.

1472 року римо-католики вирішили влаштувати гоніння на православне населення Пскова, аби насадити серед нього латинську віру. Вони спиралися головним чином на правила Флорентійського собору, який постановив насильно відновити єдність Церков. Тим часом уже багато років пресвітер Ісидор бездоганно служив при храмі святителя Миколая Чудотворця, сяючи, як зірка, між християнами своєї пастви. І ось старійшина міста Юр’єва, німець на ім’я Юрій та прізвисько Трясиголов, повставши на Ісидора і на християн православних, обмовляв їх перед біскупом Андрієм та міськими начальниками латинської віри і всіма посадськими людьми Лівонської землі. Він казав, ніби чув від ієрея руського і всієї його пастви хулу на віру латинську й служіння на опрісноках та похвалу самій лише грецькій вірі. У такий спосіб він збудив лють у біскупі та вельможах.

Настало свято Богоявлення Господнього — 6 січня 1472 року. Пресвітер Ісидор вийшов зі всіма православними на річку Омовжу з чесними хрестами освятити воду. Там, на водах Богоявленських, німці, послані від біскупа і від старійшин, захопили Ісидора, вчителя християнського, і чоловіків та жінок, котрі були з ним. Вони потягли їх до біскупа і суддів міських. Велике було катування на судилищі добрим воїнам Христовим за віру їхню, якої їх примушували зректися. Але Ісидор і всі православні з ним сповідники немовби єдиними вустами сказали, звертаючись спочатку до біскупа, потім до всіх суддів своїх: “Хай не буде того, вороже істини, щоб нам, православним, зректися Христа Істинного і віри православної; не пошкодуємо тіл наших за Христа Бога, скільки б ти нас не мучив; але вас, нечестиві, благаємо: пощадіть душі свої Господа заради, бо й ви — творіння Боже”.

Тоді з великим дерзновенням викривав Ісидор латинські лжемудрування і відступи від істини християнської. Розгніваний біскуп кинув православних у в’язницю.

Послані від біскупа і суддів міських прийшли до в’язниці. Витягнувши мучеників звідти, вони поставили їх на судилище, на місце, яке в них називають ратушею, для швидкого випробовування перед біскупом і всіма латинами, які зібралися на це видовище. Неначе сонце із зірками, стояли перед ними святі мученики. Спершу ласкавими словами намагався біскуп прихилити сповідників православ’я до своєї віри. Звертаючись до Ісидора, як до наставника і керівника пастви, а потім до всіх його пасомих, біскуп говорив: “Тільки послухай мене і посадників гміста цього перед багатьма німцями, котрі зійшлися із навколишніх замків моєї держави; прийміть чесну віру нашу, яка одна з вашою, та опрісночне служіння, і не губіть себе; будьте завжди братами нам і учасниками нашого багатства. Якщо хочете, тримайте знову свою віру; тільки тепер повинуйтеся переді мною і перед суддями та перед німцями”.

Але мужні сповідники відповідали біскупові: “Чого шукаєш вловити нас улесливими промовами? Не можеш ти відхилити нас від істинної віри християнської; чини над нами, що хочеш; ось ми перед тобою і повторюємо тобі те саме, що говорили раніше”.

Тоді суворий біскуп разом з іншими суддями звеліои їх у тому одязі, в якому вони були, вкинути в річку Омовжу. Самого Ісидора одягнули в ієрейське облачення і кинули в ополонку, де він освячував воду в день Богоявлення. Усього мученицьку кончину прийняли сімдесят три страждальці.

Настала весна. Річка Омовжа, що розливалася, виступила із берегів своїх. Тоді з’явилися і тіла всіх сповідників Христових за три поприща від міста Юр’єва, вгору річкою, під деревом біля гори, нічим не пошкоджені, наче покладені людьми на схід обличчям. Пресвітер Ісидор лежав посеред них у всьому облаченні. Так прославив Господь святих Своїх угодників.

Православні гості (купці) міста Юр’єва взяли мощі страждальців і з честю поховали їх у місті, біля церкви чудотворця Миколая.

Вшанування пам’яті мучеників почалося не пізніше половини XVI століття. 1897 року вони були прославлені в лику святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання