...

Священномученик Іона (Лазарев), єпископ Велізький

Місяця жовтня на 8-й день

Священномученик Іона (в миру Іван Іванович Лазарев) народився 1869 року в селі Лучино Санкт-Петербурзької губернії в сім’ї священника. У 1892 році Іван Іванович закінчив Новгородську духовну семінарію і був призначений наглядачем до Звенигородського духовного училища. Він навчався в Новгородській семінарії в той час, коли ректором її був архімандрит Тихон (Никаноров), згодом архієпископ Воронезький, який 1919 року зазнав мученицьку кончину від войовничих безбожників.

4 листопада 1892 року Іван був пострижений у чернецтво з нареченням імені Іона, а 3 грудня того ж року був висвячений у сан ієродиякона. 23 грудня 1893 року ієродиякон Іона був прийнятий до числа братії Савино-Сторожевського монастиря, а 6 січня 1895 року висвячений у сан ієромонаха. 30 грудня 1899 року ієромонаха Іону за клопотанням єпископа Полоцького Тихона (Никанорова) прийняли до братії Полоцького архієрейського дому, а 5 січня 1900 року призначили казначеєм і ризничим Полоцького архієрейського дому. 27 листопада того ж року ієромонаха Іону призначили настоятелем Невельського Спасо-Преображенського заштатного нежитлового монастиря. 2 вересня 1902 року він був переведений на посаду настоятеля Новгородського Сковородського спільножительного третьокласного монастиря і за рік був возведений у сан архімандрита.

У 1907 році єпископ Тихон жив у ставропігійному Воскресенському Новоєрусалимському монастирі, виконуючи обов’язки його настоятеля. Перед тим як покинути монастир і посісти архієрейську кафедру, владика запропонував Святішому Синоду призначити на посаду настоятеля Новоєрусалимського монастиря архімандрита Іону, якого він давно й добре знав із найкращого боку. 22 березня 1911 року архімандрита Іону було призначено на посаду настоятеля цього монастиря. У січні 1918 року архімандрита Іону відправили в розпорядження архієпископа Воронезького і Задонського Тихона.

29 січня 1926 року отець Іона був висвячений на єпископа Велізького, став вікарієм Полоцької єпархії. У літературі він також згадується як єпископ Невельський. Приступити до своїх обов’язків він через незалежні від нього обставини владика не зміг. 14 травня 1926 року він був звільнений на спочинок з благословенням заступника Місцеблюстителя митрополита Сергія проживати в селі Батюшково Дмитровського району Московської області.

Живучи тут, він служив у Нікольському храмі в цьому селі. Багато хто шанував єпископа Іону за дар міркування і приїжджав, щоб отримати від нього духовні настанови. У тридцятих роках на території Дмитровського району було створено систему виправно-трудових таборів, в’язні займалися будівництвом каналів і шлюзів. Серед в’язнів цих таборів було багато духовенства, і єпископ через в’язнів, які мали вільний вихід із табору, допомагав священникам, котрі перебували в неволі.

Під час гонінь 1937 року єпископа Іону заарештували за звинуваченням у тому, що він під виглядом церковних проповідей проводив контрреволюційну агітацію. На допитах він винним себе не визнав. 17 жовтня Трійка НКВС засудила владику на розстріл. Єпископ Іона (Лазарев) був розстріляний 21 жовтня 1937 року і похований у безвісній могилі.

У 2000 році священномученик Іона був пославлений в лику святих.