Священномученик Іоанн Засєдателєв, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця жовтня на 16-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю, найближчу до 31 серпня, — Собор Саратовських святих (перехідне)
Священномученик Іоанн Іоаннович Засєдателєв народився 1867 року в селі Акатна Маза Хвалинського повіту Саратовської губернії в сім’ї селянина-старообрядця. Щоб допомогти батькові прогодувати сім’ю, Іоанн змалку наймався працівником до заможних селян. Майбутній священномученик закінчив церковноприходську школу, а 1883 року одружився. У них з дружиною народилися син Микола і доньки Тетяна та Анна.
1885 року під впливом місцевого священника Єлпідифора Владикіна Іоанн з батьком приєдналися до Православної Церкви. Згодом під час допиту він сказав слідчому: «Я зблизився з місіонерами, роз’їжджав з ними для бесід зі старообрядцями. Найбільше зв’язку я мав з місіонером дияконом Кармановим, з яким мені часто доводилося виїжджати на диспути зі старообрядцями. Мета наша була навернути їх у православне віросповідання».
З благословення єпископа Саратовського Миколая (Налимова) Іоанн Засєдателєв перейшов до Самарської єпархії і 1896 року був висвячений на священника до єдиновірчого храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці міста Ніколаєвська Самарської губернії (нині Пугачов Саратовської області). У ньому він прослужив тридцять сім років. Ні звичайної шкільної, ні семінарської освіти колишній старообрядець не мав і самого себе називав самоучкою.
У перші роки радянської влади отець Іоанн брав участь у відкритих диспутах з членами Союзу войовничих безбожників. Однак 24 січня 1929 року такі диспути були заборонені секретним циркуляром Політбюро ЦК ВКП(б) як «форма пропаганди релігії». Як скаже пізніше на допиті сам святий Іоанн, влада «заборонила проводити релігійне вчення поза церквою». Мабуть, ця заборона і послужила для нього спонукою почати письмову полеміку з безбожництвом. Він став складати богословські апологетичні трактати.
З червня до жовтня 1932 року отець Іоанн служив у Михайло-Архангельському храмі села Сулак Балаковського району (нині Краснопартизанського району) Саратовської області. Є відомості, що переведення отця Іоанна до Сулака було спричинене закриттям миколаївського єдиновірчого храму.
У лютому 1933 року священник був переведений до Покровської церкви села Корнєєвка Пугачовського району Саратовської області. До 1934 року отець Іоанн овдовів.
5 вересня 1934 року батюшка був заарештований Пугачовським РВ НКВС. Його звинуватили в «складанні і поширенні рукописів антирадянського змісту з метою підняти відсталі маси проти Радянської влади». Разом з ним було заарештовано священиків Константина Самуїлова, Мстислава Курмишського, Михаїла Смирнова, Василія Баннова і трьох мирян. Заарештованих було поміщено в ізолятор Заволзького сектору УНКВС у Саратовському краї.
На допиті 8 вересня (всього його допитували десять разів) святий Іоанн заявив:
«Я своєю основною ціллю в житті вважаю боротьбу з атеїзмом, боротьбу за залучення населення до віри і Церкви, з цією метою я займаюся написанням богословських праць. […] У своїх брошурах я намагався довести існування Бога, душі, у них розбивав точку зору атеїстів щодо неіснування Бога і душі. […] Цим я намагався привернути увагу тих, хто читає мої брошури, до Церкви і релігії. […] У своїх брошурах я намагався довести неправильність поглядів на релігію вождів комуністичного руху Маркса, Енгельса, Леніна, засуджуючи у своїх брошурах їхні висновки про релігію, про Бога і душу. Усе це робилося мною з метою залучення більше вірян, у частині відвоювання кадрів від вихованих у дусі атеїзму владою. […] Цим самим я йшов проти того вчення, яке вела Радвлада проти релігії».
На другому допиті 15 вересня священик Іоанн Засєдателєв говорив:
«Я ставив собі за мету проведення боротьби за релігію, зокрема боровся з антирелігійною пропагандою, яку проводила Радвлада, шляхом розповсюдження своєї літератури, котра у мене була спрямована на противагу вченням Маркса, Енгельса, Леніна. Цим самим я ставив собі за мету не дати можливості померти релігії. […] Вважаю своїм обов’язком зізнатися відкрито, що я не схвалюю політику Радвлади щодо релігії, яка бореться з нею, проводить антирелігійну пропаганду. Я вважаю релігію приватною справою, а оскільки релігія — приватна справа, будучи ревнителем її, я боровся за неї з заходами Радвлади, які я не схвалюю й не погоджуюся з ними, а тому й вів боротьбу».
На запитання слідчого, що змусило його стати на шлях написання й розповсюдження релігійної літератури, він відповів, що писав її «для привернення маси до вірування, з метою вирвати із середовища безбожництва невіруючих, які могли б також боротися за віру у Христа, не даючи їй можливості загинути».
На третьому допиті 24 вересня отець Іоанн висловив переконання, що релігія і радянська влада ніколи не примиряться і чим більше релігійно налаштованих людей, тим більше її ворогів. Причина цієї ворожнечі, за словами новомученика, полягає в тому, що радянський уряд «намагається зруйнувати релігію, яка століттями будувалася і розширювалася».
На допиті 1 грудня священник знову підтвердив свою позицію:
«У своїх рукописах я доводив, що марксистське світорозуміння неправильне; зокрема, я доводив неправильність вчення Енгельса, Леніна. Ці докази я наводив у більшості своїх рукописів, поставивши перед собою завдання — активно відстоювати релігійну науку, борючись із матеріалістичною наукою. Ціль у мене була така: довести неправильність марксистського вчення і, зокрема, неправильність наукових праць Енгельса і Леніна, довести правильність біблійного вчення».
Один зі свідків у справі показав, що отець Іоанн у розмові з ним «згадував ім’я вченого Дарвіна, за вченням якого людина походить від мавпи. Вчення це Засєдателєв називав неправильним і доводив, що людину створив Бог».
За словами одного із обвинувачених, священномученик говорив, що «колгоспники живуть дуже погано, тому що колгоспи не можуть поліпшити матеріальну потребу селянина навіть у хлібі, колгоспники голодують, раніше селянин у декілька разів краще жив, ніж за Радянської влади».
3 листопада 1934 року строк утримання отця Іоанна під вартою було продовжено ще на місяць. А 5 листопада, після телеграфного розпорядження заступника начальника УНКВС у Саратовському краї, всіх заарештованих було переведено етапом в Саратов і поміщено до Саратовської фабрично-заводської виправно-трудової колонії (СарФЗІТК).
До справи було долучено акт «експертизи» праць новомученика. Вона була виконана 10 грудня 1934 року відповідальним секретарем Саратовського крайового організаційного бюро Спілки войовничих безбожників Д. Гнєздиловим і тимчасовим виконувачем обов’язків начальника Саратовського крайового об’єднання літераторів С. Ванштейном. «Експерти» охарактеризували представлені їм рукописи як «суцільний контрреволюційний випад найрозлюченішого представника церковників». Сам же автор рукописів з підсумками «експертизи» так і не був ознайомлений.
Слідство у справі отця Іоанна було закінчено 1 січня 1935 року, 9 січня було підготовлено обвинувальний висновок у справі. За версією слідчих, усі обвинувачені входили до єдиної контрреволюційної групи, члени якої «прикриваючись релігією, проводили контрреволюційну діяльність, маючи своїм завданням підняти відсталі верстви населення проти Радянської влади і заходів, які вона проводила, нелегально виховувати молодь — учнів і дітей — у релігійному й антирадянському напрямі, дискредитувати проведені Радянською владою та громадськістю заходи з культурного виховання мас».
Священномученика Іоанна обвинувачували в тому, що він «будучи учасником контрреволюційної групи, складав і поширював серед населення рукописи антирадянського змісту з метою підняти відсталі елементи проти Радвлади».
За постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 17 березня 1935 року отець Іоанн був засланий до Казахстану строком на три роки, починаючи від дня арешту. Повернутися із заслання йому було дозволено тільки в лютому 1939 року. Спочатку він приїхав до сина Миколи в Саратов. Але через два дні влада наказала йому негайно залишити місто, і батюшка поїхав до міста Пугачова.
Одній зі своїх духовних дочок, яка окормлялася в нього ще на початку XX століття, він з гіркотою говорив: «Віряни перед Богом багато нагрішили, тому й настав такий час, що послав Бог таку владу, що вона не вірує в Бога і закриває церкви. Не дають православним помолитися Богові. Кожна влада дана саме Богом».
У Пугачові отець Іоанн звершував по домівках треби на запрошення вірян, у храмі не служив. Священник звертався до Пугачовської міської ради по дозвіл відкрити молитовний будинок, але йому відмовили.
17 вересня 1941 року отець Іоанн був знову заарештований. У постанові на арешт обвинувачення було сформульовано так: «Будучи вороже налаштованою людиною до Радянської влади, проводить серед оточення церковну пропаганду і контрреволюційну агітацію, спрямовану на дискредитацію керівництва ВКП(б) та Радянського уряду, поширює антирадянський наклеп щодо життєвих умов трудящих Радянського Союзу і висловлює пораженські настрої щодо Радянської влади». Винним в антирадянській діяльності й агітації він себе не визнав.
На допиті 7 жовтня слідчий зажадав від святого Іоанна назвати прізвища тих вірян, у сім’ях яких він звершував таїнство Хрещення. Проте священник навідріз відмовився повідомляти ці дані, оскільки Хрещення відбувалися «нелегальним шляхом».
Слідство було закінчено 17 жовтня, 21 жовтня було підготовлено обвинувальний висновок. До суду було передано обвинувачення проти святого Іоанна в тому, що він «будучи вороже налаштований до ВКП(б) і Радянського уряду, серед близьких знайомих релігійно налаштованих проводив активну контрреволюційну агітацію, спрямовану на вихваляння фашистської Німеччини, на дискредитацію Червоної армії та її боєздатності, поширював антирадянські наклепницькі вигадки, доводив про неминучу поразку Радянської держави, про життя трудящих у СРСР і вихваляв життя капіталістичних країн».
На суді отець Іоанн заявив: «Обвинувачення в контрреволюційній агітації не визнаю. Визнаю обвинувачення в тому, що я релігійний і займався Хрещенням немовлят».
21 грудня 1941 року виїзною сесією Саратовського обласного суду отець Іоанн був засуджений на розстріл. Через декілька днів він звернувся до Верховного суду РРФСР з касаційною скаргою. 14 березня 1942 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного суду СРСР, розглянувши протест голови Верховного суду СРСР на вирок Саратовського обласного суду від 21 грудня 1941 року, постановила: «Вирок Саратовського облсуду змінити, розстріл Засєдателєву І. І. замінити позбавленням волі у ВТТ строком на десять років, з обмеженням прав на п’ять років».
Священника направили до Карагандинського табору, куди він прибув 25 жовтня 1942 року. 29 жовтня він помер на станції Карабас від правобічної пневмонії і виснаження.
У 2000 році священномученик Іоанн Засєдателєв був прославлений в лику святих.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь священномученику Иоанну Заседателеву, глас 4
Иере́ем сла́ву и му́чеником похвалу́,/ почти́м Христо́ва испове́дника Иоа́нна всехва́льнаго,/ и́же о едине́нии церко́внем подвиза́ся с любо́вию/ и безбо́жныя мучи́тели обличи́ со дерзнове́нием,/ и ны́не мо́лится Го́сподеви// спасти́ и просвети́ти ду́ши на́ша.
Кондак священномученику Иоанну Заседателеву, глас 2
Свяще́нный пропове́дниче Ева́нгелия Христо́ва,/ Иоа́нне всехва́льне,/ и́же па́стырства по́двиг запечатле́в страда́нием,/ и о ста́де ду́шу положи́в,// моли́ о на́с еди́наго Человеколю́бца.
Ще в розробці
Ще в розробці