Священномученик Іоанн Восторгов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 23-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Іоанн народився 30 січня 1864 року в станиці Кавказька Кубанської області. Батько його, священник Іоанн Восторгов, був сином магістра богослов’я, професора Володимирської духовної семінарії Олександра Восторгова, а матір звали Тетяна Ксенофонтівна.

Іоанн Восторгов після закінчення в 1887 році Ставропольської духовної семінарії за першим розрядом і зі званням студента був призначений 15 серпня того ж року наглядачем до Ставропольського духовного училища, а 30 вересня став штатним учителем російської і церковнослов’янської мов у тому самому училищі.

Викладав молодий учитель недовго. Єпископ Ставропольський Володимир (Петров) 1 серпня 1889 року на свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього висвятив Іоанна Восторгова на диякона Михайло-Архангельської церкви села Кірпільське Кубанської області, а 6 серпня, на двунадесяте свято Преображення Господнього, отець Іоанн був возведений в сан ієрея.

За рік служіння двадцятип’ятирічний священник домігся відчутних результатів. Люди стали більш богобоязливими, звикли ходити до храму. Понад сто осіб зі старообрядців приєдналися до Православної Церкви. Отець Іоанн на власні гроші відкрив церковнопарафіяльну школу. Ним же було засновано в селі товариство тверезості.

Особливо значущим у житті отця Іоанна був день 25 січня 1906 року. Указом Святішого Синоду він був призначений на посаду проповідника-місіонера. Протоієрею Іоанну було тоді сорок два роки.

Отець Іоанн Восторгов з загостреною і тривожною увагою стежив за діяльністю соціалістів у країні і успіхами їхньої пропаганди. Численні його роботи про соціалізм показують, яким точним було його бачення сутності суспільних процесів, що відбувалися. Ніхто із церковних письменників того часу не присвятив стільки зусиль розкриттю богоборчої природи соціалізму і комунізму. «Обманні, згубні промови і таємно, і явно лунають тепер усюди […] Вони заманюють у свої тенета людей часто щирих і добрих, але котрі не розуміють того, як ними користуються вороги віри, Церкви […] Такими є прості люди — селяни, робітники, яким неправдиві вчителі неправдиво обіцяють всілякі блага; такими часто є люди молоді, недосвідчені, ті, що цікавляться, із освічених і напівосвічених, які думають, що вони самовіддано жертвують собою для спільного блага, а насправді слугують тільки загальній смуті, безладу, загибелі батьківщини».

Отець Іоанн вказував на богоборчу природу соціалізму, який намагається набути всіх зовнішніх рис релігії і стати на місце християнства. «Раз соціалізм заперечує Бога, душу, безсмертя, свободу духовну в людині, постійні правила моральності, то він повинен звернутися до єдиного засобу впливу на людину — до насильства», — писав батюшка.

Протягом багатьох місяців отець Іоанн здійснював подорож великими просторами Сибіру, Китаю, Кореї, Маньчжурії і Японії. Виконання такої безлічі доручень було під силу лише незвичайній за своїми духовними і фізичними силами людині. Щоденникові записи, зроблені отцем Іоанном у цій поїздці, свідчать про його високе почуття обов’язку й самовідданості заради блага святої Церкви і своєї вітчизни.

Спостерігаючи за життям переселенців у Сибіру і на Далекому Сході й дуже добре зрозумівши їхні духовні потреби, отець Іоанн прийшов до думки влаштувати в Москві душпастирсько-місіонерські курси з підготовки священників та вчителів для парафій і шкіл, створюваних у переселенських районах. Він видав посібник «Народно-місіонерські і катехізаторські курси» з докладними програмами занять, з зазначенням підручників і керівними статтями з цього питання.

Протоієрей Іоанн мав високий дар проповідника. Виняткова сила його повчання полягала і в кришталевій ясності творчої думки, і в красі виразного стилю, і в дивовижній цілісності його духовно-морального образу, наскрізь пронизаного духом церковності, і, звісно, в чуйності до всіх потреб сучасного йому життя. Усі його слова, бесіди, повчання і статті сповнені прагнення на всі життєві питання пролити світло вищої євангельської правди. Проповіді його справляли на сучасників сильний і благодатний вплив.

На початку 1915 року померла дружина протоієрея Іоанна Олена Євплівна. Яким великим було його переживання, відомо із листа отця Іоанна до митрополита Макарія: «Улюблений і незабутній Владико, батьку мій і архіпастирю! Від усієї душі дякую Вам за слово участі і співчуття моєму горю. Важко воно, невимовно важко, але нехай буде і здійсниться воля Божа. Тепер уже немає в мене нічого на землі, в смислі земних плотських прихильностей: нехай безроздільна любов до Святої Церкви і служіння їй цілковито заповнять моє життя».

Революційну смуту 1917 року протоієрей Іоанн зустрів, коли йому було п’ятдесят три роки. Незважаючи на величезні труди на ниві священства, духовної просвіти і місіонерства, дух його був сповнений свіжих і бадьорих сил. Його життєвий настрій не змінився з дня, коли в храмі Троїцького подвір’я в Санкт-Петербурзі він сказав: «У загальній боротьбі добра і зла, яка безперервно відбувається у світі, бувають особливі часи і строки, коли така боротьба найбільш посилюється і загострюється, коли ми спостерігаємо немовби деякі особливо напружені духовні битви, незвичайно запеклі духовні бої… І якщо борцям за праве діло, за Бога і Його закон, за релігійно-моральні підвалини й основи життя, синам православної Христової Церкви, яка воює на землі, потрібен тепер підбадьорливий заклик, що піднімає дух… то ми можемо знайти його саме в словах нинішнього Євангелія: “Не бійся, тільки віруй!” О, не бійся, не бійся, вірний!.. Кинь малодушність і страх перед ворогами істини, які взяли засилля тільки тому, що навкруги них не видно відсічі, немає сміливого спротиву… Наша справа — боротися зі злом, в окриленні віри й любові; наша справа — виконувати свій обов’язок. А перемогу дасть Сам Господь. Такою є Його обітниця. Його сила в нашій немочі звершується (2Кор. 12:10). Не бійся, мале стадо: Отець благоволив дарувати вам царство (Лк. 12:32). Амінь».

Перші звістки із Петрограда про початок подій, що закінчилися Лютневою революцією, отець Іоанн сприйняв вкрай тривожно: «Невже “часи сповнилися”? Відчувалося мені, що Москва не спить, а передчуває день розплати за гріхи свої і гріхи батьків… Що камінь уже зірвався з гори, і тільки Творець один може стримати падіння його на винні й невинні голови…»

Протоієрея Іоанна заарештували 31 травня 1918 року і ув’язнили в Бутирській в’язниці в Москві. Його звинуватили в спробі незаконного продажу єпархіального місіонерського будинку. На слідстві він переконливо довів, що звинувачення, зведені на нього, не лише наклеп, а й заздалегідь спланована провокація самої ЧК. На початку червня 1918 року протоієрей Іоанн звернувся до начальника Бутирської в’язниці з проханням дозволити йому звершити богослужіння в тюремній церкві, тоді ще не закритій. Заяву було передано в ЧК, звідки 25 червня надійшла відповідь: «Застосувати найвищу міру покарання».

4 вересня 1918 року Слідча комісія Революційного Трибуналу при ВЦВК постановила ліквідувати справу отця Іоанна в позасудовому порядку. Протоієрей Іоанн Восторгов був розстріляний 5 вересня 1918 року і похований на Ходинському полі в Москві.

Очевидці розповідали: «На прохання отця Іоанна кати дозволили всім засудженим помолитися і попрощатися один з одним. Усі встали на коліна, і полилася гаряча молитва… А потім усі попрощалися один з одним. Першим бадьоро підійшов до могили протоієрей Восторгов, який сказав перед тим декілька слів решті, запрошуючи всіх з вірою в милосердя Боже і скоре відродження Батьківщини принести останню відкупительну жертву. «Я готовий», — підсумував він, звертаючись до конвою. Усі встали на вказані місця. Кат підійшов до нього зі спини впритул, узяв його ліву руку, вивернув за поперек і, приставивши до потилиці револьвер, вистрілив, одночасно штовхнув отця Іоанна в могилу».