...

Священномученик Іоанн (Поммер), архієпископ Ризький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 29-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Білоруських святих (перехідне) /місяця жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії / листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років

Священномученик Яніс (Іоанн) Поммер народився у 1876 році на хуторі Ілзессала Праулієнської волості у сім’ї благочестивого православного селянина-латиша. Хлопчик виховувався в атмосфері любові до храму, молитви і повсякденної праці.

Після навчання у сільській школі юний Яніс здобуває знання у Ризькій духовній школі, а згодом вступає до духовної семінарії. У 1900 році, після успішного завершення навчання в Семінарії, він вступає до Київської духовної академії. Одержавши благословення святого праведного Іоанна Кронштадтського, майбутній подвижник Латвійської землі приймає чернечий постриг. Чернечі подвиги ієромонах, а пізніше архімандрит, Іоанн поєднував з викладацьким послухом у Чернігівській, Вологодській та Віленській семінаріях.

У 1911 році архімандрит Іоанн стає єпископом. Усюди, де звершував своє служіння владика Іоанн, він відчував палку віддану любов своєї пастви і ненависть ворогів Церкви Христової. У 1912 році він стає єпископом Слуцьким, вікарієм митрополита Мінського. Згодом владику Іоанна переводять до Одеси, а в 1913 році він посідає Приазовську кафедру у Таганрозі.

Саме у цих краях проживало багато галичан, які у 1915 році, разом із військами, що відступали із Західної України, були вимушені покинути рідні землі. Уніатські священники, інтелігенція та селяни рятувалися від утисків з боку Австро-Угорської влади за свою прихильність до Православ’я. Милосердна любов владики Іоанна поширювалася не лише на його паству, а й на тих, хто страждав поза спасительною огорожею Православної Церкви. Співчутливе ставлення та дієва допомога біженцям із Галичини не лише полегшувала їхнє становище, а й спонукала багатьох із них до усвідомленого переходу в лоно Православної Церкви.

З вересня 1917 року, з благословення патріарха Тихона, владика Іоанн почергово очолює Тверську та Пензенську кафедри, які потерпали від єресей і розколів. З Божою допомогою мудрому архіпастирю вдається налагодити справи у цих єпархіях.

У 1920 році Собор Латвійської Православної Церкви, яка знаходилася у вкрай скрутному становищі, обрав владику Іоанна архієпископом Ризьким.

Патріарх Тихон надав Латвійській Церкві широку автономію. Святитель Іоанн зумів досягнути надання Православній Церкві у Латвії державного статусу, її забезпечення із державної скарбниці. Завдяки трудам владики Іоанна православні росіяни, латиші, українці, білоруси, естонці, німці жили у злагоді та любові зі своїм архіпастирем і між собою. Зусиллями святителя було відновлено діяльність Духовної семінарії Латвійської Православної Церкви, збудовано й освячено десять храмів, отримано дозвіл влади на будівництво нових церковних споруд.

Все життя і подвижницька праця святителя Іоанна, як архієпископа і державного діяча, були спрямовані на служіння Церкві, своїй батьківщині — Латвії та простому люду.

Народ, підтримуючи свого архіпастиря, неодноразово обирав його депутатом Сейму Латвії. Смиренний, лагідний святитель Іоанн на засіданнях Сейму перетворювався на грізного викривача послідовників безбожного вчення, яке загрожувало не лише Православній Церкві, а й всім жителям Латвії. Відповіддю на непохитну позицію владики були брудні наклепи, погрози і спроби фізичного знищення.

Мученицька смерть спіткала владику Іоанна на архієрейській дачі під Ригою, де він усамітнювався для молитви і відпочинку. Це сталося в ніч на 12 жовтня 1934 року. Після жорстоких катувань вогнем вбивці застрелили святителя Іоанна і підпалили будинок.

Смерть улюбленого архіпастиря стала спільним горем для всіх народів Латвії, а його могила стала місцем паломництва.

Прославлення священномученика Іоанна, архієпископа Ризького і Латвійського, відбулося у 2001 році. У жовтні 2003 року було знайдено його святі мощі, які нині перебувають у кафедральному соборі Різдва Христового міста Риги.