...

Священномученик Іоанн Бистров, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 21-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю після 26 серпня — Собор Нижньогородських святих (перехідне)

У селі Сем’яни Васильсурського повіту Нижньогородської губернії в 1888 році народився священник Іоанн Бистров. У батьків отця Іоанна були лише дочки, а їм хотілося сина. Мати старанно благала Бога, давши обітницю, що, якщо народиться хлопчик, він буде присвячений Господу. Коли він народився, його назвали Іоанном.

Закінчивши гімназію, Іоанн став учителем у рідному селі. Будівництво храму і служба в ньому ревного пастиря справили чималий вплив на молодого вчителя. Було ясно, що тільки з Богом виховання могло бути успішним, тому що основою його могла бути лише любов.

Маючи помітні обдарування як вихователь, він невдовзі став відомий серед вчителів. Оточення передрікало йому славне майбутнє. Здавалося, він знайшов себе в улюбленій справі, і обітниці, дані перед його народженням, були забуті.

Але Господь Сам нагадував про Себе. Все частіше Іоанн згадував про дане його матір’ю слово, дедалі болючіше переживав думку про свою невірність Богові. Як вдало не склалося б його подальше життя, воно буде нікуди не гідне, якщо вишикується на хиткій основі неправди. І, коли Іоаннові виповнилося двадцять сім років, він сказав матері:

– Мамо, я маю виконати обіцянку. Я сам так хочу.

Іоанн одружився, був висвячений і став служити в селі Сакани Нижньогородської єпархії. У них з дружиною народилося вісім дітей, і в сім’ї панувала взаємна любов.

Родині було в ті роки дуже важко від гонінь, що випали на її долю через священнослужіння отця Іоанна. Проте він жодного разу не пошкодував, що виконав материнську обітницю. Ніякі переслідування, ніякі утиски з боку безбожної влади його не лякали. Гонимому владою, йому довелося змінити декілька парафій. Останнім місцем його служіння став храм села Арапово Богородицького району Нижньогородської єпархії.

Педагогічна популярність деякий час охороняла його, але наприкінці тридцятих років арешт навис над ним неминуче. Дехто із представників влади намагався вмовити отця Іоанна залишити храм і повернутися до вчителювання. Йому обіцяли, що не буде згадано його священство, його зроблять директором школи і за його здібностей йому відкриються всі дороги. А інакше не уникнути арешту.

Слухаючи це, матінка кинулася вмовляти чоловіка залишити церкву та піти до школи. Вона нагадувала йому про дітей, зі сльозами благаючи змилосердитися над ними. Але як раніше, так і тепер залишався твердий пастир у своєму рішенні служити Богові. З лагідністю і любов’ю він сказав:

— Господь не залишить, Він усіх дітей виведе в люди.

11 вересня 1938 року батюшку заарештували. Коли приїхали чекісти, йшла служба, і вони не посміли її перервати. Вони вийшли із храму і розташувалися неподалік, чекаючи на священника.

Отця Іоанна ув’язнили до Нижньогородської в’язниці.

Кончина його і з ним багатьох інших священників Нижньогородської єпархії, заарештованих у 1937–1938 роках, була такою. Їх усіх вивезли на середину Волги навпроти міста Бор, неподалік Нижнього. Зв’язаних священників по одному зіштовхували у воду, спостерігаючи, щоб ніхто не виплив. Тих, хто випливав, топили. І так були замучені всі.