Священномученик Іоанн Бороздін, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 15-й день / у четверту суботу після Пасхи — Собор новомучеників, які в Бутові постраждали (перехідне)

Священномученик Іоанн Петрович Бороздін народився 1878 року в селі Мстера-Слобода (Петра-Слобода) Володимирської губернії в сім’ї потомственних іконописців. Він закінчив церковнопарафіяльну школу і Мстерську школу іконописання. Згодом Іоанн навчався в Московському духовному училищі при Всіхсвятському єдиновірському монастирі. Він закінчив училище з відзнакою і був залишений при монастирі псаломщиком.

1905 року Іоанн одружився і був висвячений в сан диякона до храму Всіхсвятського єдиновірського монастиря. Тут він прослужив до його закриття в 1921 році.

1923 року Святіший Патріарх Тихон направив диякона Іоанна до храму безсрібників і чудотворців Косми та Даміана в Гончарній слободі в Москві. У 1928 році отець Іоанн, який на той час був висвячений в сан священника, був призначений настоятелем храму Косми і Даміана. Два роки потому храм було закрито і невдовзі зруйновано. Важко переживаючи цю подію, отець Іоанн захворів.

Того ж року він був призначений настоятелем єдиновірського храму святителя Миколая на Рогозькому кладовищі і возведений в сан протоієрея. Щоб уберегти храм від грабіжників, батюшка оселився на дзвіниці в холодній кімнаті, не пристосованій для житла. Турбуючись про батька, сини священника Василь і Петро по черзі залишалися з ним на ніч.

Ішов грудень 1931 року. Отець Іоанн відслужив всеношну і за звичаєм разом з псаломщиком Федором обійшов храм. Потім священник піднявся на дзвіницю до своєї кімнати, де в цей час син Василь топив піч і готував на ній мізерну вечерю. Повечерявши і підкинувши дров у піч, вони лягли спати.

Близько першої години ночі псаломщик Федір встав і ще раз обійшов храм. Не помітивши нічого підозрілого, він повернувся додому і заснув. І бачить уві сні, як до нього підходить отець Іоанн Кронштадтський, портрет якого в нього висів на стіні, і каже: «Чадо Федоре, піди, допоможи своєму священникові, йому погано!” А трохи згодом до нього підійшла дружина Варвара і, розштовхавши його, каже: «Федю, вставай, мені зараз видіння було, прийшов батюшка Кронштадтський і наказував: “Розбуди Федора, ідіть, допоможіть вашому священникові”».

Вони швидко одягнулися і побігли до дзвіниці. Двері були на замку. Вони стали стукати, і цей їхній стукіт надав сил Василеві. Він дістався до дверей, відчинив їх і впав, тільки й встигнувши сказати: «Ідіть скоріше до батька, я його витягнув на майданчик — ми вгоріли».

Господь зберігав Свого пастиря. Протоієрей Іоанн прослужив у Микільському храмі сім років. За кожною службою він проповідував, пояснював смисл церковних молитов, переконував молитися старанніше, в чому сам був прикладом.

У ніч з 5 на 6 вересня 1937 року отець Іоанн був заарештований. Сини, які прийшли вранці, виявили, що всі речі в кімнаті перевернуті, а ліжко і подушка в крові. Протоієрея Іоанна ув’язнили в Бутирській в’язниці за звинуваченням, що він «поширював неправдиві чутки про гоніння на релігію, яке нібито існує в СРСР». Трійка НКВС засудила отця Іоанна на розстріл.

Священномученик Іоанн Петрович Бороздін був розстріляний 27 вересня 1937 року. Його поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

У 2000 році протоієрей Іоанн Бороздін був прославлений в лику святих.