Священномученик Горазд, єпископ Богемський і Мораво-Сілезький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 22-й день

Продовжувач справи святих просвітителів Кирила та Мефодія, священномученик Горазд мав палке серце, котре поклав на вівтар служіння Богові та чеському народу. Юність Матея Павлика, а саме так звали майбутнього священномученика, була безперервним пошуком істини. Він народився і виріс в католицькій сім’ї, виховувався в католицькому середовищі. Вже потім, згадуючи цей відрізок життя, святитель писав про часте відвідування богослужінь спочатку у супроводі матері, а пізніше самостійно. Матей багато читав релігійної літератури, особливо його вражали розповіді про гоніння на християн у Римі.

У 1898 році Матей Павлик вступив на богословський факультет університету в Оломоуці. Через два роки, вже будучи студентом третього курсу, він здійснив прощу до Києва, щоб поклонитися святиням, зокрема святим подвижникам Києво-Печерським. Ця подія зіграла, імовірно, не останню роль в майбутньому наверненні Матея до православ’я.

Матей закінчив університет як один із найкращих учнів і прийняв сан священника Латинської Церкви. Здавалося, перед ним відкриваються широкі перспективи ієрархічного росту. Втім, не цього бажала праведна душа майбутнього священномученика.

Початок ХХ століття ознаменувався для католиків Чехословаччини великим розчаруванням в духовному житті Римської Церкви. Ці настрої посилилися після того, як Сербія була окупована австро-угорськими військами. На відмінну від більшої частини католицького духовенства, яке підтримувало такі дії єдиновірної імперії, отець Матей Павлик рішуче виступив проти цієї несправедливості, він волів би захистити принижену Сербію. Окрім цього, в заснованому ним журналі «Право народу» він порушив питання негайної реформи Католицької Церкви.

11 жовтня 1920 року Матей Павлик офіційно оголосив про свій вихід із Католицької Церкви і став на чолі Православного об’єднавчого руху. Зовсім скоро в одному із Сербських монастирів він був пострижений у чернецтво, а згодом возведений у сан єпископа.

Владика Горазд багато зробив для Православної Церкви на чеських землях. З 1928 до 1942 року завдяки його старанням було побудовано чотирнадцять храмів, по одному на рік. Святитель також займався широкою місіонерською діяльністю. Він часто відвідував парафії, жив у них по декілька місяців, відвідуючи православні сім’ї, намагаючись задовольнити духовні потреби кожного.

Під час окупації Чехії німецькими військами єпископ Горазд не припиняв жвавої місіонерської діяльності, морально підтримуючи ввірених йому духовних чад. Владика був істинним пастирем, який був готовий піти на жертву заради своїх словесних овець. І він це зробив.

27 травня 1942 року в Празі був убитий обергрупенфюрер СС Рейнхард Гейдрих. Парашутисти, які вчинили напад, сховалися від Гестапо в підвалі православного храму на честь Кирила і Мефодія. Однак через зраду вони були викриті, а храм було взято штурмом. Владика Горазд на той час знаходився в Німеччині. Він негайно повернувся до Чехії і, щоб не постраждала від гонінь Церква, взяв усю провину на себе.

Єпископа Горазда було заарештовано і кинуто до в’язниці. Після жорстоких катувань його разом зі священником В’ячеславом Чиклою та двома мирянами було розстріляно.

5 серпня 1987 року в кафедральному соборі на честь рівноапостольного Горазда за великого зібрання народу священномученик Горазд був прославлений в лику святих.