Священномученик Герман (Ряшенцев), єпископ В’язниківський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 2-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця червня на 23-й день — Собор Володимирських святих

Священномученик Герман, єпископ В’язниківський, у миру Микола Степанович Ряшенцев, народився 10 листопада 1883 року в місті Тамбові в сім’ї купця.

Уже в ранньому дитинстві Микола відчув поклик Божий, який визначив вибір його життєвого шляху. У 1902 році, після закінчення класичної гімназії, він вступив до Казанської духовної академії. На третьому курсі Академії, у Велику Суботу 1905 року, у віці двадцяти одного року він прийняв чернечий постриг з ім’ям Герман, на честь святителя Германа Казанського.

Наступного року отець Герман був рукопокладений на священника і закінчив Академію. 17 серпня того ж року він був призначений до Псковської семінарії викладачем Святого Письма. 1 грудня 1907 року ієромонах Герман обійняв посаду її інспектора.

На отця Германа чекав новий терен: він став, з возведенням у сан архімандрита, ректором Віфанської семінарії. Призначення відбулося 28 червня 1912 року.

27 вересня 1919 року, у свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього, відбулося висвячення отця Германа на єпископа Волоколамського, вікарія Московської єпархії.

10 грудня 1920 року на засіданні волоколамського повітового комітету РКП(б) було ухвалено таку постанову: “…Єпископ Герман є активною силою, деморалізуючи все духовенство Волоколамського, Рузького і Можайського повітів навколо патріарха Тихона. Тому волоколамський райком вважає за необхідне просити секретно-оперативний відділ ВНК (Всеросійської надзвичайної комісії — ред.) перевести єпископа Германа в концентраційний табір — до повної перемоги трудящих”. Ці звинувачення підтримав і місцевий слідчий “Повітової комісії з боротьби проти дезертирства”, який вирішив, що єпископ Герман “з приїздом до Волоколамського повіту і користуючись вищою освітою, повітове духовенство повів певним шляхом, доводячи до максимуму затьмарення народних умів проповідями”.

У ніч під 19 лютого 1921 року владику Германа заарештували й ув’язнили в Бутирській в’язниці. Тоді ж там перебував і митрополит Сергій (Страгородський). Спершу, поки їх ще не розвели поодинці, вони служили разом в одній із камер, а охочі в’язні могли бути присутніми.

Віряни протестували “проти наруги над Церквою, вірою і совістю руського православного народу”, писали, що єпископ Герман “закликав завжди і всюди до покори владі й терплячого перенесення важкої розрухи”, “глибоко обурювалися”, “висловлювали енергійний протест” і “невідступно просили” про звільнення свого єпископа.

22 квітня 1921 року владика був звільнений, давши підписку про невиїзд із Москви до суду, і оселився в Даниловому монастирі. Наприкінці листопада у зв’язку з четвертою річницею Жовтневої революції було оголошено амністію, справу владики Германа припинили, а йому наказали невідкладно повернутися до Волоколамська.

У липні 1922 року єпископа Германа знову заарештували у його московській квартирі в Першому Хрестовському провулку. Декілька місяців він провів у Бутирській в’язниці, а потім його адміністративно вислали до Тобольського округу на три роки.

Офіційно заслання закінчилося 12 липня 1925 року. На початку серпня єпископ Герман відплив на пароплаві в Тобольськ і звідти повернувся до Москви. На волі йому вдалося пробути тільки чотири місяці. Він побачився з рідними і друзями.

У ніч з 30 листопада на 1 грудня у квартирі владики Германа провели обшук, а його заарештували. Він перебував під слідством спочатку у внутрішній в’язниці ОДПУ, а потім у Бутирській в’язниці. 21 травня було винесено вирок: три роки заслання. У вересні він прибув до місця свого заслання, а саме міста Турткуль у Каракалпакії.

14 січня 1928 року єпископ Герман отримав дозвіл на виїзд і повернувся до Москви. 26 червня він отримав призначення до міста В’язники, проте на В’язниківській кафедрі пробув лише чотири місяці.

14 грудня 1928 року владику заарештували у В’язниках, а 15 грудня його вже допитували у Володимирі. 17 травня 1929 року єпископа було засуджено, як “ідейного натхненника угруповання”, котрий достатньо показав “своє справжнє реакційне обличчя”, на три роки таборів.

На початку 1930 року владика Герман потрапив до Соловецького табору. Там він оселився в тій самій хаті, в лісі, між морем і озером, де до початку грудня 1929 року жив архієпископ Іларіон. За місяць він захворів на тиф. Хвороба, що тривала два з половиною місяці, перетворила владику на інваліда. Наприкінці 1930 року “разом зі старими, хворими і каліками” він був переведений на материк.

Після цього до лютого 1933 року він жив на півночі як “засланець”, іноді у вкрай важких умовах і не маючи навіть даху над головою.

Арешт на початку березня 1934 року владика зустрів спокійно. 15 квітня було ухвалено вирок: єпископу Серапіону дали п’ять років заслання до Північного краю, а єпископу Герману і ще чотирьом обвинуваченим дали три роки заслання туди ж. Інші п’ять обвинувачених були засуджені на три роки концтабору.

У травні 1934 року владика Герман прибув на станцію Опарино Північно-Котласької залізниці, де йому належало відбувати заслання. Але невдовзі, 10 серпня того самого року, він отримав розпорядження оселитися в Сиктивкарі, у приміському селі Кочпон. Тут він жив до свого останнього арешту. Владика служив регентом у кочпонській Казанській церкві, де співали переважно зіслані ченці.

Незадовго до 2 березня 1937 року, коли мало закінчитися заслання, єпископ Герман був заарештований вп’яте. Разом з ним заарештували ще дванадцять осіб. Приводом для арешту послужив донос. Усіх ув’язнених так чи інакше звинуватили у “контрреволюційній діяльності”.

Вирок Трійки при Управлінні НКВС в автономній республіці Комі було винесено 13 вересня. Усіх обвинувачених було засуджено на розстріл.

15 вересня священномученик Герман, єпископ В’язниківський, і його співв’язні були розстріляні поблизу міста Сиктивкар. На місці розстрілів нині знаходиться аеродром.

У 2001 році єпископ Герман (Ряшенцев) був причислений до лику святих.