Священномученик Філософ Орнатський пресвітер і сини його мученики Борис і Миколай
День пам'яті (н. ст.)
Місяця травня на 31-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне)
Священномученик протоієрей Філософ Миколайович Орнатський народився 21 травня 1860 року на погості Нова Єрга Череповецького повіту Новгородської губернії в сім’ї сільського священника. Один із його братів був одружений на племінниці святого праведного Іоанна Кронштадтського. Навчався Філософ спочатку в Кирилівському духовному училищі, а потім у Новгородській духовній семінарії. У 1885 році він зі ступенем кандидата богослов’я закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію.
Влітку того ж року Філософ одружився з Оленою Заозерською, дочкою колишнього іподиякона митрополита Ісидора, і незабаром прийняв священство. Спочатку батюшка служив настоятелем у храмі притулку Принца Ольденбурзького, де до цього викладав Закон Божий.
З 1892 до 1912 року включно отець Філософ служив настоятелем храму при Експедиції заготівлі державних паперів. Двадцять шість років він був головою “Товариства поширення релігійно-моральної просвіти в дусі Православної Церкви”, успішно протидіючи антицерковним течіям.
У 1893 році отець Філософ був обраний гласним Санкт-Петербурзької міської думи від духовенства і зберігав свої повноваження до 1917 року. Він брав участь у влаштуванні в місті нічліжних будинків, сирітських притулків і богаділень, його стараннями в Санкт-Петербурзі та околицях було зведено дванадцять храмів, найбільшим із яких став храм Воскресіння Христового біля Варшавського вокзалу. Крім того, можна назвати церкви Петра і Павла в Лісовому, преподобного Сергія Радонезького на Новосівківській вулиці, преподобного Серафима Саровського за Нарвською заставою, Предтеченський храм на Виборзькій стороні, Герасимівську церкву, Ісидоро-Юр’ївський храм.
Сам батюшка, маючи велику сім’ю (у нього було десять дітей), жив дуже скромно. Уся безліч громадських звань і посад, які він обіймав на славу Божу, засобів до існування не приносили. Через його руки, як Голови комітетів з будівництва храмів, проходили величезні суми грошей, а він давав приватні уроки, щоб прогодувати сім’ю.
Відомий був батюшка і як редактор та цензор низки столичних духовних журналів, таких як “Санкт-Петербурзький Духовний Вісник” (видавався з 1894 року), “Відпочинок християнина” (з 1901 року), “Православно-Руське слово” (з 1902 року).
Отець Філософ був одним із найближчих сподвижників священномученика митрополита Петроградського і Гдовського Веніаміна (Казанського), якого, в роки його навчання у духовній академії, батюшка активно залучав до проповідницької діяльності в робітничому середовищі Санкт-Петербурга. Узи духовної дружби пов’язували його і зі Святішим Патріархом Тихоном.
Майже двадцять років отець Філософ був духовним сином святого праведного Іоанна Кронштадтського, який часто бував у нього вдома і благословляв усі його починання на благо Церкви. Святий пастир довірив отцю Філософу бути посередником у своєму листуванні зі Святителем Феофаном, Вишенським затворником.
У 1913 році батюшка був призначений на посаду настоятеля Казанського кафедрального собору в Санкт-Петербурзі. Під час Першої світової війни отець Філософ віддав свою квартиру під лазарет для поранених воїнів, а сам з сім’єю переїхав до невеликого казенного приміщення. Неодноразово і сам він виїжджав у райони бойових дій, супроводжуючи транспорти з необхідними воїнам речами і продуктами, прагнучи всіма силами надихнути і підтримати захисників Вітчизни.
Його син Миколай (народився 1886 року) був військовим лікарем а інший син на ім’я Борис (народився 1887 року), штабскапітан 23-ї артилерійської бригади, закінчив Константинівське артилерійське училище і воював на Австро-Угорському фронті. Проповідницький дар батюшки приваблював тих, хто шукав живого слова, і він не раз закликав свою паству не приймати згубних ідей більшовизму.
На його очах під час революції був розстріляний чоловік сестри його дружини, священномученик протоієрей Петро Скіпетров (пам’ять 20 січня). Батюшка під час його відспівування виголосив проповідь, безстрашно викривши більшовиків. Неодноразово виступав він перед паствою з закликами до об’єднання людей навколо храмів для захисту святинь своєї землі. У січні 1918 року, коли в Олександро-Невській лаврі було вбито отця Петра Скіпетрова, батюшка організував захист її святинь, влаштувавши до неї хресні ходи зі всіх храмів столиці.
9 серпня 1918 року його разом з двома старшими синами, Миколаєм і Борисом, заарештували. Під час арешту він був цілковито незворушний і спокійний. Парафіяни зібралися в багатотисячний натовп і йшли Невським проспектом на вулицю Горохову до Надзвичайної комісії («ЧК»), вимагаючи звільнити свого пастиря. Делегацію вірян чекісти прийняли, підступно обіцяючи виконати їхні вимоги. Але тієї ж ночі (можливо, на 20 липня 1918 року) батюшку перевезли до в’язниці міста Кронштадт. Імовірно, близько 30 жовтня 1918 року разом з синами та іншими тридцятьма ув’язненими офіцерами отця Філософа повезли на розстріл. Дорогою батюшка читав уголос відхідну над засудженими. Місце страти було, за одними припущеннями, в Кронштадті, за іншими ж воно було неподалік від Фінської затоки між Лігово і Оранієнбаумом. Тіла розстріляних, схоже, були скинуті в затоку.