...

Священномученик Димитрій Розанов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 26-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Димитрій народився 24 жовтня 1890 року в сім’ї псаломщика Спаської церкви села Івашково Волоколамського повіту Московської губернії Іллі Івановича Розанова. У 1907 році Димитрій закінчив Волоколамське духовне училище, в 1914-му закінчив Віфанську духовну семінарію і того ж року був висвячений на священника до Троїце-Одигітрієвської Зосимової пустині Московської губернії, ігуменя якої Софія (Бикова) була тіткою його дружини.

Безтурботними були роки служіння отця Димитрія в Зосимовій пустині доти, доки не настали гоніння на Церкву після приходу до влади безбожників. Перші роки гонінь пустинь залишалася у відносному спокої, існуючи під виглядом сільськогосподарської комуни. Досвідчена не лише в духовному житті, а й у господарському, ігуменя Афанасія (Лепешкіна), яка змінила ігуменю Софію, вміло вела стосунки з владою — розсудливо і витримано, не гублячи і не принижуючи високий сан керівниці православного монастиря.

12 травня 1922 року із монастиря було вилучено на підставі декрету від 23 лютого 1922 року останні церковні цінності. Отцю Димитрію вдалося домовитися з владою і зберегти ризи з ікон Божої Матері та Спасителя, віночок з Розп’яття, ризу від хреста з мощами і кришку від Євангелія, віддавши натомість срібні монети, медалі, лампади, ложки, підсклянники, сільнички тощо.

Гоніння на початку тридцятих років, які мали на меті винищити всі ознаки чернечого життя, не оминули і не могли оминути обителі. Спочатку був закритий монастир, і черниці розселилися по навколишніх селах, не бажаючи йти далеко від стін гаряче улюбленої обителі. У травні 1931 року всі черниці і послушниці були заарештовані. Отця Димитрія було заарештовано 28 травня й ув’язнено, як і всіх насельниць Зосимової пустині, у в’язницю при Наро-Фомінському відділенні НКВС.

Допитані черниці показали, що радянську владу вони вважають безбожною і молитву за неї вважають гріхом, що їх радянська влада заарештувала лише за те, що вони вірують у Бога, і ці дії з боку влади інакше як гонінням на православну віру вони не можуть назвати. «Наша Церква вважається Церквою істинного християнства і стоїть на позиції Петра Крутицького».

Багато селян у 1930–1931 роках відмовлялися вступати до колгоспу, і черниці були звинувачені в тому, що це саме вони вплинули на селян. Їм закидали те, що, ходячи по домівках селян на їхнє запрошення посидіти з дітьми або приходячи по матеріал для шиття та в’язання, вони вели релігійну проповідь, закликаючи селян відвідувати церкву і дотримуватися церковних настанов та постів. Це і призвело, як стверджували співробітники ОДПУ, до масової відмови селян вступати в колгоспи.

16 липня 1931 року трійка ОГПУ засудила одинадцять насельниць Зосимової пустині на різні строки ув’язнення і заслання. Отця Димитрія було засуджено на три роки заслання до Казахстану, куди його і відправили з тюремним етапом.

Повернувшись із заслання, отець Димитрій 23 травня 1935 року отримав призначення до храму на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» у село Федорівське Волоколамського району Московської області. 31 березня 1936 року він був возведений у сан протоієрея.

У лютому 1937 року, після арешту священника Євгенія Архангельського, який служив у Покровському храмі в селі Ново-Васильєвське Лотошинського району, отця Димитрія було переведено на його місце. Тут його застали останні гоніння. Голова сільської ради, характеризуючи священника, писав, що він проводить антирадянську агітацію, використовуючи церкву як трибуну для антирадянської роботи. За словами голови, отець Димитрій проповідує так успішно, що віряни плачуть на його проповідях. Як приклад такої проповіді голова навів слова отця Димитрія, коли той сказав, що як його попередник перебуває у в’язниці, так можливо, і йому доведеться страждати.

У серпні 1937 року співробітник НКВС допитав чергових свідків. Вони показали, що отець Димитрій людина досвідчена і добре служить, що в проповіді він закликав молитися за свого попередника на парафії, священника Архангельського, який постраждав від більшовиків і мучився в радянській в’язниці. Свідки сказали й про те, що отець Димитрій просив молитися за нього, щоб Господь його захистив, щоб не кинули більшовики і його у в’язницю, а також закликав парафіян особливо старанно молитися у дні Страсної седмиці.

Протоієрей Димитрій був заарештований 8 вересня 1937 року. Після допитів його було ув’язнено до Бутирської в’язниці в Москві. 8 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила батюшку на розстріл.

Протоієрей Димитрій Розанов був розстріляний наступного дня, 9 жовтня 1937 року, і похований у спільній невідомій могилі на полігоні Бутово під Москвою.