Священномученик Никифор (Кантакузен), екзарх Константинопольського патріарха в Україні, архідиякон

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 6-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Білоруських святих, Собор Галицьких святих (перехідні)

Святий Никифор народився в 40-х роках XVI століття в Греції. Тривалий час Никифор жив в Італії, де навчався, а потім сам викладав у грецькій школі міста Падуї. Близько семи років він обіймав посаду проповідника при грецькій церкві святого Марка у Венеції.

Наприкінці 80-х років XVI століття майбутній екзарх повернувся на батьківщину та посів чільне місце при дворі Вселенського Патріарха. Він був рукоположений в сан диякона, а згодом возведений в сан протодиякона. У 1588–1590 роках, під час подорожі патріарха Єремії на Русь, Никифор виконував обов’язки Місцеблюстителя Патріаршого престолу. Після повернення патріарха у 1592 році (лише за чотири роки до укладення Берестейської унії) Никифора призначили екзархом Молдови і Речі Посполитої.

Призначення екзархом у Західній Русі було важким випробуванням. Православна Церква на території Польщі тоді перебувала у вкрай скрутному становищі. Для успішного виконання свого служіння екзарху необхідні були не лише блискучі адміністративні здібності і богословська освіченість, а й високі моральні чесноти та велика особиста мужність.

Одним із перших канонічних діянь нового екзарха було скликання у серпні 1595 року Собору, який однозначно відкинув можливість унії з Римом. Тоді ж святий Никифор розіслав послання до духовенства західноруських земель, в якому закликав не коритися єпископам-відступникам Іпатію Потію і Кирилу Терлецькому, котрі підписали акт унії з Католицькою Церквою.

У 1596 році, попри перешкоди з боку уряду польського короля Сигізмунда ІІІ, який не бажав допускати грецьке православне духовенство на Собор у Бресті, Никифор прибув на територію свого Екзархату. Поява Патріаршого екзарха на Соборі посилила позицію православних: святий Никифор мав на руках грамоти патріарха Єремії, які дозволяли йому головувати на Помісних Соборах. Патріарх наділив святого Никифора владою головувати на всіх Соборах у межах Вселенського Патріархату і від його імені вирішувати на Соборах всі питання, які стосуються віри та устрою Церкви.

Екзарх Никифор фактично визначив хід і рішення Православного Собору у Бресті. Спочатку він вивів його учасників із стану розгубленості, викликаної діями єпископів-зрадників. Потім, не перевищуючи своїх повноважень, екзарх зміг проводити справу так, що рішення уніатського собору були позбавлені будь-якого канонічного підґрунтя.

Після Собору святий Никифор продовжував своє перебування на білорусько-українських землях. Він розумів, що його присутність у Речі Посполитій зміцнює лави противників унії. Він розсилав грамоти, переконуючи тих, хто сумнівався, звільняв священників від послуху уніатським архієреям.

Дії святого Никифора викликали незадоволення польського короля. Більше того, він наказав заарештувати екзарха, звинувачуючи його у шпигунстві на користь Туреччини.

У лютому 1597 року у Варшаві відкрився Сейм, на якому розглядалися питання законності Берестейської унії, висунуті на розгляд представниками православних. Уніати на цьому Сеймі опротестовували рішення Православного Собору у Бресті, а також звинувачували святого Никифора й інших православних ієрархів у відсутності достатніх повноважень для проведення Собору і відлучення єпископів-уніатів від Церкви.

У березні на засідання Сейму прибув святий Никифор. Проте доля екзарха була вже визначеною. Його засудили на ув’язнення у Марієнбурзькій фортеці, де у 1598 році (за іншими даними, у 1599 році) за загадкових обставин він помер. Православні були переконані, що за наказом короля екзарха Никифора заморили голодом.

Священномученик архідиякон Никифор був канонізований Синодом Української Православної Церкви як ревний захисник Православ’я і борець проти унії. Причислення священномученика Никифора до лику святих відбулося 28 жовтня 2001 року в Георгіївському храмі Львова.