Священномученик Антоній (Бистров), архієпископ Архангельський і Холмогорський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 3-й день

Архієпископ Антоній, в миру Миколай Михайлович Бистров, народився 11 жовтня 1858 року в селі Нюба Сольвичегодського повіту Вологодської губернії. Майбутній архіпастир закінчив Вологодську духовну семінарію, був одружений, в 1882 році був висвячений на священника.

Овдовівши, отець Миколай в 1888 році прийняв чернечий постриг з ім’ям Антоній, і подальше його служіння Богу продовжилося в монастирях Вологодської єпархії. 17 січня 1910 року було звершено його рукопокладення на єпископа Вельського, вікарія Вологодської єпархії.

У березні 1921 року владика Антоній став єпископом Архангельським і Холмогорським. Його попередник, єпископ Павло (Павловський), був ув’язнений на тривалий строк за вироком Московського революційного трибуналу як один із керівників архангельського “Союзу духовенства і мирян”.

Це були важкі роки. У Церкві намітився розкол. Громадянська війна, що спалахнула, захлинулася людською кров’ю. Скинута подекуди радянська влада знову стала утверджуватися, зокрема й на землі архангельській. Сліди цього утвердження позначилися розстрілами нею незадоволених, концтаборами і таборами примусових робіт.

Серце владики стискалося від болю до страждальців. Не роздумуючи, він почав допомагати тим, хто перебував у темниці. Владика Антоній влаштував щось на подобу каси взаємодопомоги для духовенства і ченців із числа засланців та ув’язнених. Нужденним надавали допомогу грошима, продуктами харчування.

Кожна парафія вносила свою лепту в добру справу. Гаряче відгукнулися православні Архангельської єпархії на заклик патріарха Тихона допомогти тим, хто голодав. Преосвященний Антоній знайшов такі слова для своєї пастви, що перекази з позначкою “для голодуючих Поволжя” пішли від церков і монастирів Архангельської єпархії не лише на його ім’я, а й на ім’я патріарха.

Трохи більше півроку минуло відтоді, як єпископ Антоній очолив Архангельську кафедру, а вже був узятий владою на замітку. 27 грудня 1922 року Владику Антонія було вислано до Наримського краю на три роки. Покарання Архангельський архіпастир відбув повністю попри свій сан і шістдесятисемирічний вік.

На початку 1926 року єпископ Антоній повернувся до своєї єпархії й одразу ж взявся за продовження тієї благої справи, яку було перервано засланням. Черниці та парафіяни в церквах знову почали збір грошей для ув’язнених, олії, крупи, борошна, одягу. Його квартира стала тим місцем, де духовенство, яке прибувало на заслання, могло отримати гроші, продукти харчування, одежу. Звідси, з квартири єпископа, до концтаборів регулярно відправляли посилки, листи, грошові перекази.

7 жовтня 1926 року владику знову заарештували, звинувативши в тому, що “…він очолив контрреволюційну групу архангельського духовенства і мирян, яка стоїть на платформі непокори радянській владі”. Через деякий час із в’язниці його звільнили, оскільки “…завдяки його похилому віку, не може ухилитися від слідства і суду”. 4 лютого 1927 року особлива нарада колегії ОДПУ винесла рішення припинити справу, оскільки дуже багато хто заступався за єпископа.

Невдовзі єпископ Антоній отримав указ зі Священного Синоду про зведення в сан архієпископа всього Північного краю, до якого, окрім Архангельської губернії, входили ще Вологодська, Північно-Двінська губернії та автономна область Комі.

4 грудня 1930 року відбулося чаювання у свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Разом з владикою розділили святкову трапезу заслані єпископи Інокентій (Тихонов), Тихон (Шарапов), увесь клір церкви, усі заслані священники, хто був на богослужінні. Не знав владика, що ця святкова трапеза в його житті остання, як і Різдво та Водохреща того року.

Заарештували його 23 січня 1931 року. Погане харчування та кричуща антисанітарія підірвали й без того слабке здоров’я архіпастиря. 16 липня 1931 року лікар тюремної лікарні констатував настання смерті. Тюремна камера стала останнім пристановищем архієпископа Антонія (Бистрова).

Тіло священномученика було поховано на Вологодському кладовищі. Через деякий час владика був перепохований на Іллінському кладовищі. Як свідчив народний поголос, зі всіма почестями, які змогли надати в ту тяжку годину улюбленому архіпастирю.