Священномученик Амвросій (Гудко), єпископ Сарапульський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 27-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця серпня на 12-й день — Собор святих Житомирської землі / у першу суботу після 17 вересня — Собор Балтських святих (перехідне) / місяця жовтня на 10-й день — Собор Волинських святих

Священномученик Амвросій народився 1867 року в сім’ї міщанина Люблінської губернії і в Хрещенні був наречений Василієм. Згодом він розповідав про себе, що походить із середовища бідного, сірого міщанства, але за це дякує і благословляє Господа, бо життя в цьому середовищі з дитинства привчило його не лише розумом, а й серцем знати і розуміти, що таке скрута та бідність.

1893 року Василій закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я, був пострижений в чернецтво з ім’ям Амвросій і висвячений на ієромонаха. Того ж року його призначили завідувачем катехізаторського місіонерського училища на Алтаї.

У 1897 році отець Амвросій був поставлений начальником новоствореної Корейської духовної місії і возведений в сан архімандрита. Корейська влада відмовилася впустити місіонерів до країни, тож вони, очікуючи на дозвіл, тимчасово оселилися у Владивостоку, а згодом перебралися до селища Новокиївськ, нині Краскіно, де зайнялися вивченням корейської мови серед місцевих корейців-старожилів. Тут отець Амвросій служив в одній із полкових церков.

Через деякий час його відкликали до Санкт-Петербурга і призначили наглядачем Донського духовного училища в Москві, а 1901-го року він став ректором Волинської духовної семінарії.

30 травня 1904 року архімандрит Амвросій був рукопокладений на єпископа Кременецького, вікарія Волинської єпархії. 1909 року його було призначено єпископом Балтським, вікарієм Подільської єпархії, а 1914 року владика Амвросій став єпископом Сарапульським, вікарієм Вятської єпархії.

За викриття зловживань губернської адміністрації єпископ Амвросій мав сутички зі світською владою. 18 травня 1917 року він був звільнений на спокій і призначений керуючим Свіязьким монастирем на честь Успіння Божої Матері в Казанській єпархії, де його і застала революція.

У проповідях біля раки Казанського святителя Германа владика Амвросій закликав паству не піддаватися агітації атеїстів, молитися за ув’язненого імператора Миколая II. Повага і любов пастви до владики не дозволили піддати його переслідуванням, хоча справу проти нього таємно було розпочато ще за Тимчасового уряду.

Революційні події на деякий час перервали «слідче дізнання», проте невдовзі переслідування владики Амвросія поновилося. Головними свідками проти нього виступили кілька насельників монастиря, котрі вирізнялися розпусним життям і були причетні до розкрадання монастирського майна й щодо котрих владика Амвросій як настоятель вживав суворих заходів. Справа скінчилася тим, що один із ченців, підбурюваний до злочину міліцією, здійснив замах на життя єпископа Амвросія. Нападника заарештували, а під час слідства він написав донос на єпископа, звинувачуючи його в контрреволюційній діяльності.

На підставі цього доносу в березні 1918 року в Свіязькому революційному трибуналі відбувся суд над єпископом. Суд був відкритим, і зал наповнився селянами, серед яких єпископ Амвросій був особливо популярний. Виступаючи на суді, єпископ сказав: «Винним себе не визнаю за жодним пунктом обвинувачення. Діяв як пастир, як веліла мені совість християнина: ні більше, ні менше. Однак якби визнали мене винним, маю одне прохання: грошовому стягненню мене не піддавати, а ув’язнити, тому що грошей… у мене немає, а гроші, які я отримую, належать бідним, котрим я їх роздаю». Судді, приголомшені показаннями свідків, змушені були визнати, що владика Амвросій є щиро любимим селянами архіпастирем, і виправдали його.

Вдруге єпископ Амвросій був заарештований у липні 1918 року, але завдяки заступництву казанських архіпастирів, духовенства і православного народу за кілька днів був звільнений. Після цього єпископ повернувся до очолюваної ним обителі.

26 липня 1918 року зайшли в огорожу монастиря червоноармійці, аби реквізувати хлібні надлишки, — повідомляв у своєму рапорті єпископу Чистопольському Анатолію (Грисюку) благочинний монастирів ігумен Феодосій, — Преосвященний вийшов подивитися, але в цей час, тобто о 4-й годині опівдні, владику заарештували й повели до міського собору. Почекавши з пів години біля нього, владику повезли на станцію Свіязьк; тут у вагоні Преосвященний Амвросій і ночував. 27-го о 7-й годині ранку владику вивели поблизу станції в поле, де, за розповіддю очевидців, Преосвященний стояв навколішки і з піднятими руками молився Богові, поки рили для нього неглибоку могилу; після викопання могили відбувся постріл, потім ще декілька, після яких Преосвященний впав замертво й тут же був стягнутий в могилу і засипаний землею…»

Усе своє життя безсрібник і просвітитель єпископ Амвросій присвятив служінню Богові й народові, відстоюючи право народу бути освіченим і не пов’язаним пороками, що поневолюють душу. Постраждавши за Христа мученицьки, у 2000 році він був прославлений в лику святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання