Священномученик Адріан Вожаков, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 22-й день

Майбутній протоієрей Адріан народився 25 серпня 1887 року, напередодні свята святих мучеників Адріана і Наталії, у сім’ї селянина посаду Ново-Архангельська. Про те, де Адріан спочатку навчався грамоти, свідчень немає, але відомо, що 1904 року він закінчив двокласну міністерську школу. З вересня 1906 року Адріан служив псаломщиком і одночасно вчителював, проте звання вчителя отримав лише в жовтні 1908 року.

20 травня 1915 року Адріан був висвячений на священника. 13 червня того ж року його призначили до церкви Георгія Побідоносця в селі Андрусівка Олександрійського повіту Стецівської волості Херсонської губернії, тож він разом з дружиною і донькою переїхав на нове місце проживання.

За три версти від Чигирина знаходилося село Галаганівка Олександрійського повіту. 8 липня 1919 року розпорядженням єпархіального начальства священником тамтешньої Іоанно-Богословської церкви був призначений Адріан Вожаков. Цього ж 1919 року зі службових питань довелося отцю Адріану якось поїхати до міста Чигирин. Додому він не повернувся, оскільки був заарештований, але через нестачу причин для обвинувачення був невдовзі звільнений з-під варти.

На початку двадцятих років ХХ століття нова біда спіткала Церкву. Виникло самочинне розкольницьке угруповання, що називало себе «Живою церквою». «Живоцерковники» не визнавали патріарха Тихона і відкрито підтримували більшовицьку владу. На жаль, багато священників і мирян міста Олександрії та Олександрійського повіту перейшли в обновленство. Неодноразово батюшка у своїх проповідях закликав парафіян не підтримувати політику нової влади і «живоцерковників», спрямовану проти Православної Церкви. Він також повчав батьків виховувати дітей у релігійному дусі, незважаючи на всі скорботи й труднощі, продовжувати ходити на служби до храму Божого, сповідатися і причащатися.

20 березня 1923 року отець Адріан був призначений благочинним Глинського округу. У 1924 році він був заарештований органами Державного політичного управління (ГПУ) міста Олександрії, після чого його був засуджений Олександрійським народним судом на три місяці.

29 квітня 1926 року Адріана Вожакова призначили настоятелем Олександрійської Покровської церкви. Православна громада цієї церкви була відома в усій окрузі своєю міцністю стояння у вірі з часу настоятельства ігумена Варсонофія (Юрченка). Ще в 1924 році напередодні Вербної неділі до Покровської церкви несподівано з’явився обновленський єпископ Іоанн (Славгородський) зі своїм кліром і пред’явив указ влади, надісланий із Харкова, про почергове служіння православної громади й обновленців. Але громада не побажала добровільно віддати ключі від храму. До тисячі людей, присутніх цього дня, перебували як у церкві, так у великій церковній огорожі. Багато хто, а особливо безстрашними були жінки, став щільно біля дверей церкви і не дозволив обновленцям увійти до Покровського храму.

На допомогу обновленцям влада направила загони міліції, комсомольців, навіть кінну міліцію — не змогли розігнати людей, які зібралися на захист свого храму. Була викликана пожежна команда, яка струменями холодної води зі шлангів розігнала людей. До того ж день був вітряний і холодний. За допомогою слюсарів вирізали замок і відчинили двері храму. Обновленці на чолі з їхнім єпископом увірвалися до церкви. До кінця Великого посту і на Великдень православні були позбавлені можливості служити в храмі, де відбувалися відтоді обновленські служби.

Незважаючи на подальші арешти настоятеля і членів парафіяльної ради було вжито всіх можливих заходів щодо повернення храму. Було зібрано величезну кількість підписів, обрано представників від громади, які спочатку звернулися до Харкова, потім до Москви. З Божою допомогою після неодноразових поїздок до Москви вдалося домогтися розпорядження на повернення Покровської церкви православним.

У 1936 році храм було закрито. Цього разу всі спроби церковної громади протистояти владі були безуспішними. Голова церковної ради Покровської церкви Агафія Дмитрівна Авраменко їздила до Москви з проханням від громади, аби не закрили Покровську церкву. Там пообіцяли, що храм не закриють, але коли матінка Агафія повернулася до міста, храм уже підірвали. Тож усі служби та треби протоієреї Адріан Вожаков і Димитрій Сурмелі звершували вдома. Так тривало протягом року, поки не почалася нова хвиля арештів православних священнослужителів і мирян.

11 вересня 1937 року, у день церковного святкування Усікновіння глави Іоанна Предтечі, протоієрея Адріана знову заарештували. Деякий час він знаходився в Олександрійській в’язниці, згодом перебував під вартою у в’язниці Дніпропетровська. Звинувачували священника в тому, що, незважаючи на заборону нової влади звершувати церковні служби і таїнства вдома у парафіян, після закриття Покровського храму він продовжував охрещувати дітей і звершувати інші церковні таїнства вдома. Звинувачували його і в контрреволюційній пропаганді, спрямованій на повалення Радянської влади. Слідство стверджувало, нібито він агітував парафіян на початку 1930-х років проти колективізації, говорив про майбутній голод і майбутню війну з Німеччиною. Ставили йому за провину й те, що він не проводив обряди для обновленців і не допускав їх до причастя, поки вони не покаються.

2 листопада 1937 року отець Адріан був засуджений на найвищу міру покарання. 25 листопада 1937 року опівночі він був розстріляний. Відомостей про місце розстрілу і поховання немає.

Тропарі, кондаки, молитви та величання