...

Мученики Терентій, Африкан, Максим, Помпій, Зінон, Олександр, Феодор та інші 33

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 10-й день

Римський нечестивий цар Декій, який ідолопоклонницьким своїм зловір’ям хотів усіх у рів згубний занурити (як син диявольський), послав у всі краї землі своєї наказ, аби християн до ідолопоклоніння і куштування ідоложертовного насилу змушували. Ті ж, що будуть противитися, суд і кару нехай приймуть. Коли те веління в Африку до ігемона Фортунатіана прийшло, сів ігемон на судищі і, весь люд до себе скликавши, сказав так:

— Принесіть жертви богам, якщо ж ні, то люто мучені будете і помрете злою смертю.

Те сказавши, знаряддя катівське посередині поклав. Побачивши те, багато людей злякалися і покорилися ігемонові, відступивши від віри Христової. Деякі ж із вірних, числом сорок, твердо постановили померти за Христа й говорили з дерзновенням один одному:

— Будьмо тверді, браття, щоб не відреклися ми від Христа, Бога нашого, щоб і Він від нас не відрікся перед Отцем Своїм Небесним і святими Його Ангелами. Пам’ятайте, каже Господь: “І не бійтесь тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу і тіло погубити в геєні” (Мф. 10:28).

І коли так раби Христові один одного словами зміцнювали, сказав їм ігемон Фортунатіан:

— Бачу вас — мужів, літами дорослих і розумних, і дивуюся, чому в таке приходите безумство, що єдиним Богом і царем сповідуєте Того, Кого іудеї, як лиходія, розіп’яли?

Відповів йому за всіх святий мученик Терентій:

— Якщо б ти пізнав, о ігемоне, Христа розіп’ятого силу, покинув би ідольську оману, Йому б поклонився і служив. Бо Він є Син Божий благоутробний, милосердний і милостивий. Він, благоволінням Бога, Отця Свого, на землю зійшов, Божество ж Своє з людськістю з’єднав, для спасіння нашого добровільно хрест перетерпів. Ігемон сказав:

— Принесіть жертви богам. Якщо ж не хочете пожертвувати, то члени ваші попалю і згублю вас.

Відповів святий Терентій:

— Чи думаєш страхом настрашити нас? Але не такі ми слабкі, щоб, покинувши життя безсмертне і його Подателя, поклонилися богам чужим. Чини-бо швидко, що хочеш чинити, винаходь муки для нас, бо міцні й постійні ми раби Христові.

Розгнівався ж ігемон, звелів скидати з них одяг і тягнути до храму ідольського. Були ж ідоли золотом, і сріблом, і коштовним одягом прикрашені. І, увійшовши, ігемон сказав святим:

— Принесіть жертви великому богові Іраклію, бачите-бо славу його і силу.

Святий же Терентій сказав:

— Зваблюєшся, не відаючи, що тобі корисне, боги-бо твої ці — каміння, і дерево, і мідь, і залізо, прикрашені ж золотом, аби зваблювати людей і відводити їх від вічного життя. Самі не бачать, не говорять, не чують, не ходять, бо руками людськими вилиті й вистругані і на подобу людську зображені. “Подібними до них нехай стануть ті, що їх роблять, і всі, що на них покладаються!” (Пс. 113:16). Скажіть, прошу: ті, котрих ви богами називаєте, чи можуть собі допомогти або ж помститися кривдникам своїм? Якщо ж собі допомогти не можуть, то як нам допомагати будуть?

Коли це ігемон почув, звелів Терентія, Африкана, Максима й Помпія вкинути у внутрішню темницю та старанно стерегти їх, і сказав:

— Завтра на допит виведу їх.

Блаженного ж Зінона, Олександра та Феодора з іншими, їх же всього було тридцять шість, поставив перед судом поблизу ідольського храму і сказав їм:

— Тому що від попередніх ваших мерзот та спротиву ніякого успіху й користі не було, нині-бо послухайте мене і великому богу Іраклію принесіть жертви.

Відповіли святі:

— Багато разів ми казали, що ми — християни, як же ти і з перших допитів знаєш. Ніхто не зможе переконати нас, щоб ми нечистих вшанували ідолів і поклонилися їм, легко-бо на всі твої питання відповідаємо.

Сказав ігемон:

— Чи не хочете вмовлянь моїх послухати добровільно, бо й змушені послухати маєте наказу царів непереможних?

І звелів їх сукуватим залізом і сухими жилами бити нещадно. Святі ж мученики, піднявши руки свої до неба, в один голос виголосили:

— Зглянься на нас, Господи Боже наш, допоможи рабам Своїм і визволи нас від супротивного.

Те почувши, ігемон жорстокіше бити їх звелів, допоки багато слуг помінялося, одні за іншими били, жил же і заліза не стало. І знову звелів бити палицями, так що й усі нутрощі їх було видно. Проте такими світлими й веселими були лиця мученицькі, що всі дивувалися непереможним терпінню та мужності святих. Після биття ж сказав їм ігемон:

— Принесіть жертви богам — і відпущу вас.

Святі ж мовчали. І розгнівався ігемон, звелів розжарити рожна залізні й припікати плечі їм, оцтом, з сіллю змішаним, поливати рани їхні та гострими волосяними латами протирати. Тоді святі Христові мученики, поглянувши на небо, сказали:

— Господи Боже наш, Ти, Котрий врятував із печі вогненної трьох отроків — Ананію, Азарію і Мисаїла, не допустивши їм анітрохи пошкодитися від вогню, і Даниїла із уст левових врятував, і Мойсея від рук фараонових уберіг, і святу Феклу від вогню та звірів захистив, даючи улюблений Своїм цілковите над ворогами торжество; Ти, Котрий підняв з мертвих Пастиря овець великого Господа нашого Іісуса Христа (Євр. 13:20), Який багато різноманітного благодіяння нам явив; створив світло і розгорнув небо, мов шатро; “знає число всіх зірок і всім їм дає імена” (Пс. 146:4); розповсюдив істинне вчення віри до кінців землі — почуй нас, котрі моляться до Тебе, і від бід наших визволи нас, бо Твоя слава навіки. Амінь.

Коли ж закінчили молитву, більше ігемон люті сповнився, звелів, повісивши, обдирати їх залізними кігтями. І текла кров, як ріка, із ребер їхніх, проте люттю тих муки анітрохи не були переможені, не знемагали, Бог-бо утверджував їх, міць і силу їм подавав. І сказав їм ігемон:

— Чи покарали вас муки і чи переконали вас відступити від безумства вашого? Чи перебуватимете ще в нечесті вашому?

Святі ж нічого не відповіли. Ігемон знову з люттю сказав:

— Вам це говорю, о нечестивці!

А святі, поглянувши на небо, сказали:

— Боже всесильний, Ти, що спалив вогнем колись град Содомський за беззаконня їхнє, і нині зупини й зруйнуй нечистих богів нечестивий храм цей ради істини Твоєї.

Те сказавши, знамення Христове хресне зробили на чолах своїх і дмухнули на капище — і одразу в ньому ідоли впали з великим гуркотом і на порох розсипалися. Тоді святі мученики сказали ігемонові:

— Чи бачиш богів своїх? Де нині міць і сила їхні? Чи змогли собі допомогти?

Невдовзі впав і храм та зруйнувався до основ. Сповнився ж ігемон превеликої люті за зруйнування богів своїх і храму — звелів святих мучеників мечем усікти. Вони ж через такий вирок на себе смертний возвеселилися, славили Бога і, радіючи, на місце смертне йшли. Туди прийшовши, схилили коліна й простягнули з готовністю шиї свої під меч, Христа ради. І так через убивство мечем померли. Мужі ж благовірні, взявши святі їхні тіла, на місці святому поховали.

Після убивства тих святих мучеників звелів ігемон святого Терентія, Африкана, Максима й Помпія привести до себе. І сказав їм:

— Богам принесіть жертви, якщо ж ні, то злою смертю маєте загинути. І ніхто не може вас забрати із рук моїх.

Відповіли святі:

— Ми — християни, як же багато разів казали, і на Христа поклали надію нашу. Бісам же не поклонимося й не послужимо богам твоїм, і мук твоїх не боїмося, далі ж накладай на нас муки, які хочеш. Віримо Богові нашому, що переможемо тебе, як же диявола переміг Христос, Котрий укріплює нас, щоб ми перемогли злий твір намір.

Ігемон же звелів знову відвести в темницю святих мучеників, і залізо важке накласти на шиї їхні, руки і ноги залізними путами зв’язати, ще ж і тризубці залізні постелити на землі й на них мучеників покласти, не допустити нікому з християн заходити до них, щоб ніхто не подав їм їжі. Коли в таких муках святі перебували й молилися до Бога, опівночі світло засяяло в темниці й ангел Господній став перед ними. І сказав їм:

— Терентію, Африкане, Максиме і Помпію, раби Бога Вишнього, встаньте й укріпіть тіла ваші.

Те сказавши, ангел торкнувся залізних вериг їхніх — і відразу, розбившись, впали, і трапеза перед ними з’явилася, всяких благ сповнена. І сказав ангел:

— Спочиньте і прийміть їжу, яку Христос послав вам.

Святі ж, благословивши Христа Бога, підкріпилися їжею і питтям, дяку віддаючи Владиці своєму. Сторожа ж, побачивши світло в темниці, увійшла всередину й побачила святих мучеників, які раділи та веселилися, і сповістила про те ігемонові. Той же зранку вивів святих мучеників, поставив перед судищем і сказав до них:

— Чи не навчили вас муки відступити від безумства вашого, приступити ж до богів і поклонитися їм?

Відповів святий Терентій:

Безумством би те було нам і всім, хто любить Бога, бо “немудре Боже мудріше людей” (1Кор. 1:25), людська ж премудрість безумством є у Бога. Буйні і безумні були б ми, коли б, покинувши Бога, поклонилися бісам, як же ти чиниш.

Ігемон же, тими словами розгніваний, звелів, повісивши на катівні, залізними кігтями стругати ребра їхні. Коли ж обдирали святих, молилися вони до Бога, кажучи:

— Іісусе Христе, Сину Божий, Який живеш вічно, світло християнське, надіє наша найпевніша, будь з нами, і допоможи нам, і не посором нас, котрі страждають імені ради святого Твого.

Коли так молилися, не відчували мук, бо Христос біль їм полегшував.

Тоді знову звелів ігемон вкинути їх у темницю і, скликавши волхвів і чарівників, котрі вміли заговорювати звірів і гадів, звелів їм, аби найлютіших звірів, аспидів, і єхидн, і змій чарами своїми зібрали й замкнули в темниці з мучениками. І коли це було, гади, повзаючи біля ніг мучеників святих, не торкалися їх і не шкодили їм. Святі ж, співаючи, славили Бога. Так три дні і три ночі святі у в’язниці з гадами замкнені сиділи, на четверту добу вночі послав ігемон довідатися, чи заморили і з’їли змії мучеників. Коли посланці наблизилися до дверей темниці, почули святих в’язнів, які співали і славословили Бога, і, коли хотіли точніше довідатися, що діється в темниці, зійшли наверх і відкрили покрівлю — побачили святих, котрі сиділи, й ангела Божого, котрий стояв і не давав гадам наблизитися до святих мучеників. Те побачивши, вжахнулися й побігли до ігемона, сповістили йому.

Дуже рано вставши, ігемон звелів заговорювачам прибрати із темниці змій, аспидів, єхидн і всіх гадів своїх, мучеників же на судище привести. Коли заговорювачі прийшли до темниці і, як зазвичай, чарівні слова говорили, не слухали їх гади, а, коли відчинилися двері, усі разом з великою люттю кинулися на своїх заговорювачів і покусали їх до смерті. Й інших усіх, що там опинилися, людей заморили і розповзлися. Після цього святих страстотерпців привели до ігемона на судище. Побачивши їх нітрохи не ушкоджених, ігемон люті сповнився і на страту мечем засудив їх. Тоді святі радості невимовної сповнилися і, йдучи на смерть, з веселістю співали:

– Спас Ти нас, Господи, від кривдників наших і тих, що ненавидять нас, посоромив.

Слуги ж, привівши їх на місце усічення, наказане зробили. І так сповідники Христові прийняли вінець мучеництва. Благоговійні ж мужі, вбравши святі тіла їхні, за два поприща від міста поховали їх з честю, на славу Спаса нашого Іісуса Христа, Який живе і царює на віки віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Кондак мученикам Терентию, Публию, Африкану и иже с ними, глас 2

Му́ченическая честна́я па́мять прии́де дне́сь,/ веселя́щи вся́ческая,/ Тере́нтия прему́драго и дружи́ны его́./ Те́пле у́бо стеце́мся, да прии́мем исцеле́ния,/ си́и бо благода́ть от Бо́га прия́ша Ду́ха Свята́го// исцеля́ти неду́ги ду́ш на́ших.

 

Ще в розробці