Сорок два мученики, в Аммореї взяті, у Сирії мучені
День пам'яті (н. ст.)
Місяця березня на 6-й день
Під час війни між грецьким імператором Феофілом (829–842) і сарацинами останнім вдалося обложити місто Амморею (Галатія). Внаслідок зради воєначальника Вадітзіса Амморея впала. Сорок двох воїнів, які її захищали, було захоплено в полон і відправлено до Сирії.
Протягом семи років ув’язнення бранців марно переконували відмовитися від християнства і прийняти мусульманство. Вони наполегливо відкинули всі улесливі пропозиції і мужньо витримали страшні погрози. Після багатьох тортур, так і не зломивши дух воїнів-християн, їх засудили на смерть.
Стійкість святих сподівалися похитнути і перед самою стратою. Воїну Феодору казали: “Нам відомо, що ти, залишивши священний сан, став воїном і проливав кров. Ти не можеш надіятися на Христа — визнай Магомета”. Але мученик впевнено відповів: “Я не зрікся Христа, а за те, що залишив священний сан, мушу пролити свою кров”.
Засуджені спокійно і безстрашно підходили до катів. Їх обезголовили, а тіла кинули в річку Євфрат.
Зрадник Вадітзіс не уникнув ганебної долі. Вороги знали, що не можна довіряти зраднику, і умертвили його.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь мученикам иже во Аммории, сорока двум, глас 4
Му́ченицы Твои́, Го́споди,/ во страда́ниих свои́х венцы́ прия́ша нетле́нныя от Тебе́, Бо́га на́шего,/ иму́ще бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́ша,/ сокруши́ша и де́монов немощны́я де́рзости./ Тех моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак мученикам иже во Аммории, сорока двум, глас 4
На земли́ Христа́ ра́ди страда́льчествовавше,/ я́вльшеся, благочести́вии вене́чницы,/ Небеса́ прия́сте жи́ти в ра́дости:/ вся́кую бо кознь вра́жию низложи́вше боле́зньми и кровьми́ ва́ших язв,// хва́лящим свы́ше при́сно грехо́в разреше́ние подава́ете.
Тропaрь, глaсъ д7:
Мч7ницы твои2, гDи, во страдaніихъ свои1хъ вэнцы2 пріsша нетлBнныz t тебє2 бGа нaшегw: и3мyще бо крёпость твою2, мучи1телей низложи1ша, сокруши1ша и3 дeмwнwвъ немощны6z дeрзwсти, тёхъ мл7твами сп7си2 дyшы нaшz.
Јкосъ:
Ґгaрzнскую безб0жную вёру и3 лю1тагw бёса прeлесть, t души2, страдaльцы, ненави1дzще и3 гнушaющесz, и3 печaть хrт0ву бжcтвенную њбносsще цёлу въ сердцaхъ, плещи2 врагHмъ ненави1дzщымъ того2 не дaсте, пaче же ўсeрднw вси2 за него2, ћкоже ѓгнцы закалaеми просіsсте по кончи1нэ ћкw с0лнце, безсмeртную слaву њбрётше, ћкw столпы2 и3 забр†ла хrтіaнскагw начaльства.
Ще в розробці