Собор Вінницьких святих

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 1-й день

Собор Вінницьких святих є соборним святом, яке присвяченим вшануванню пам’яті подвижників благочестя, пов’язаних з Вінниччиною.

Історія християнства на Поділлі налічує багато століть. Ще у VIII столітті християни Візантійської імперії, рятуючись від переслідувань іконоборців, переселялись на північ, де знайшли прихисток вздовж річки Дністер. І дотепер в горах Подністров’я розташовується чимало старовинних печер.

Згідно з народним переданням, преподобний Антоній Печерський, подорожуючи з Афону до Києва, зупинився на березі річки Дністер, видовбав собі келію, влаштував Лядівський монастир та постриг в ченці перших послушників.

У 1432–1433 роках після кровопролитних боїв землі Поділля з багатьма його містами перейшли під владу князя Феодора Острозького. Таким чином він отримав титул старости кременецького, кам’янецького та брацлавського. Наприкінці свого життя відомий князь прийняв чернецтво у Києво-Печерській Лаврі, де й був похований. Наприкінці XVI – початку XVII століття він був канонізований.

На початку XVII століття при Вінницькому Вознесенському монастирі святитель Петро Могила відкрив братський колегіум, який був першим у місті навчальним закладом університетського типу.

У тому самому XVII столітті в селі Уланів у сім’ї священника Никити та Марії, яка походила із давнього роду Полоницьких-Углицьких, народився святитель Феодосій Углицький. Архіпастир за свій вік відновив Видубицький монастир та Успенський Єлецький жіночий монастир. У селі Уланів в місцевому храмі на честь Святого Вознесіння Господнього влаштовано приділ на честь святителя.

1788 року, в селі Махнівка, що розташоване в Козятинському районі, в сімя священника Андрія Горенковського народився син Фома. Рідна мати, помітивши, що син не вживає материнського молока, прийшла до висновку, що в дитині сидить демон. Тричі вона намагалася вбити сина, але завдяки Промислу Божому немовля залишилося живим. З дитинства хлопчик відрізнявся від своїх однолітків глибокою набожністю та смиренням. В досить ранньому віці він втратив батька, виховувався спочатку у родичів, а пізніше в Києво-Братському монастирі. Спочатку Фома прийняв малу схиму з іменем Феодорит. Через кілька років його висвятили на ієродиякона, а згодом на ієромонаха. У 1834 році він прийняв велику схиму з ім’ям Феофіл. Преподобний взяв на себе подвиг юродства.

22 жовтня 1918 року в київському соборі Святої Софії було звершено архієрейську хіротонію ректора Київської духовної семінарії архімандрита Амвросія (Полянського) на єпископа Вінницького, вікарія Подільської єпархії. Владика Амвросій став першим архієреєм, котрий оселився у Вінниці. Доти всі інші єпископи, які носили титул «Вінницький», жили в Шаргороді, Кам’янці-Подільському або взагалі в Санкт-Петербурзі. Владика Амвросій разом з вінничанами пережив кілька переворотів та прихід радянської влади. На короткий час він був переведений до Кам’янця-Подільського, проте невдовзі його заарештували і вислали до Вінниці. Того ж року його знову заарештували і відправили до Москви. Через кілька років владику заслали до Казахстану, де під час подорожі пустелею архіпастир занедужав і невдовзі помер.

7 вересня 1933 року було утворено самостійну Вінницьку єпархію. Першим правлячим архієреєм її став архієпископ Олександр (Петровський). Спочатку владика жив у Вінниці, але через закриття храмів був змушений переїхати до селища Літин, а згодом до міста Хмільник. За час свого перебування архіпастир відзначився простотою спілкування, вмінням згуртувати духовенство, а також залучити до богослужіння дітей та молодь. У 1937 році його було переведено на Харківську кафедру. У Харкові архієпископ Олександр був заарештований і 24 травня 1940 року помер у харківській в’язниці.

Після архієпископа Олександра Вінницьку єпархію очолив священномученик Інокентій (Тихонов). Владика Інокентій прибув до міста Хмільник у свято Хрестовоздвиження. Лише місяць святитель прожив у місті, після чого був заарештований та доправлений до Вінницької в’язниці НКВС. Впродовж місяця його утримували в одній із камер та провели лише один допит, на якому святитель не назвав жодного імені та прізвища. 29 листопада 1937 року опівночі його розстріляли. Тіло архіпастиря було знайдено під час розкопок 1943 року і перепоховано разом з іншими загиблими у братській могилі на території центрального кладовища Вінниці. Рішенням Священного Синоду від 1 квітня 2015 року ім’я священномученика Інокентія було внесено до календаря Української Православної Церкви зі встановленням дня вшанування пам’яті 16 / 29 листопада.

Серед архієреїв родом із Вінниччини, які прийняли мученицьку смерть, був єпископ Порфирій (Гулевич). Він народився 26 лютого 1864 року в селі Токарівка Літинського повіту Подільської губернії в сім’ї священника, закінчив Подільську духовну семінарію. 22 жовтня 1886 року став священником. З 1914 до 1928 року був настоятелем Ольгопільського собору та благочинним церковного округу. Після того, як овдовів, він прийняв чернецтво і невдовзі був рукопокладений на єпископа Криворізького, вікарія Дніпропетровської єпархії. 20 листопада 1937 року владика Порфирій був заарештований і звинувачений в антирадянській пропаганді. 1 грудня 1937 його засудили на смертну кару. Вирок було виконано наступного дня.

Також до Собору Вінницьких святих входять пресвітери-мученики, які постраждали в першій половині буремного ХХ століття.

Священномученик Іоанн Мельниченко народився 26 вересня 1889 року у селі Устя Бершадського району Вінницької області. В період з 1917 до 1922 року він працював вчителем у сільській школі, а 1922-го прийняв сан пресвітера. Своє пастирське служіння отець Іоанн звершував на території Вінницької області. 15 вересня 1937 року він був розстріляний.

Священномученик Олексій Воробйов у 1920-х роках проходив пастирське служіння у Вінниці. 20 серпня 1937 року він був розстріляний на Бутівському полігоні.

Преподобномученик Іоанн (Лаба) народився 3 липня 1863 року в селі Серебрія Гайсинського повіту Київської губернії, був насельником Афонського Пантелеймонівського монастиря. У 1913 році отець Іоанн був вивезений з Афону. За часів Радянської влади він зазнав переслідувань і 4 вересня 1937 року був розстріляний.

Преподобномученик Василій (Мазуренко) народився у 1882 році в селі Кулига Літинського повіту. З 1922 року за призначенням єпископа Вінницького Амвросія (Полянського) він служив у Немирівському монастирі, де був возведений у сан архідиякона, а згодом рукопокладений на священника. Також отець Василій звершував служіння в рідному селі Кулига, у Гранівському монастирі на Гайсинщині та в Ладижинських Хуторах. 21 квітня 1931 року священника заарештували і заслали на Північ. Згідно з постановою Трійки НКВС від 30 грудня 1937 року отець Василій був засуджений на розстріл, а 8 січня 1938 року вирок було виконано в одній із в’язниць Тульської області.

Преподобномученик Євтихій (Качур), будучи родом із Воронезької губернії, наприкінці 1920-х років служив на парафіях Вінницької єпархії. У 1929 році його призначили настоятелем Маркіанівського скиту Вінницького церковного округу. У 1937 році він був розстріляний на Бутівському полігоні.

Преподобномученик Геннадій (Ребеза) народився 22 квітня 1880 року в селі Янкулово Вінницького повіту Кам’янець-Подільської губернії. 2 грудня 1937 року був розстріляний.

Прославлення

Ідея встановлення святкування Собору Вінницьких святих була запропонована керівником Історичного відділу Вінницької єпархії ієреєм Назарієм Давидовським. На початку 2015 року було зібрано всі необхідні матеріали, на основі яких митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шостацький) подав рапорт до Священного Синоду Української Православної Церкви. За підсумками засідання Синоду від 1 квітня 2015 року було ухвалено благословити встановлення дня святкування Собору Вінницьких святих 1 / 14 вересня. До складу Собору було включено п’ятнадцять подвижників благочестя.

Саме до цієї події протоієреєм Олегом Кожушним було складено текст богослужіння, присвячений Вінницьким святим, а іконописцем Ростиславом Моцпаном була написана ікона самого собору. Композиційний план ікони наступний: на тлі Спасо-Преображенського собору зображено Вінницьких святих, і композиція увінчана зображенням Спасителя, довкола якого розмістилися чудотворні ікони Вінниччини, зокрема: Браїлово-Ченстоховська, Браїлово-Почаївська, Вінницько-Рожецька, Зіновинська, Писарівська та Барська.

Тропарі, кондаки, молитви та величання