...

Преподобний Воніфатій Феофаніївський, Київський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця грудня на 27-й день / лютого на 7-й день — прославлення / липня на 15-й день — Собор Київських святих

Преподобний Воніфатій, у миру Даміан Федорович Виноградський, народився 1785 року у селі Михайлівка на Кіровоградщині в родині Федора та Євдокії Виноградських. Початкову освіту здобув в рідному селі. На прохання матері одружився в двадцятирічному віці. У 1811 році вступив до Малоросійського полку на військову службу, брав участь у французько-російській війні. 1818 року повернувся до рідного села, де продовжив займатися сільським господарством. Зі згоди дружини вирішив покинути рідне село та піти в монастир.

Прийшовши до Києва, святий спочатку проживав в різних монастирях і при храмах. 8 липня 1850 року Київський митрополит Філарет (Амфітеатров) призначив Даміана до Ржищівського монастиря (тепер жіночий). Але він, з благословення свого настоятеля, залишився жити в Києві для справи чужинців. 14 жовтня 1851 року преосвященним Аполлінарієм, єпископом Чигиринським, переміщений був він послушником до Києво-Михайлівського монастиря і тут прийняв постриг в чернецтво (19 грудня 1854 року), з нареченням Воніфатієм. Потім Воніфатій в 1856 році був висвячений в сан ієродиякона, а в 1860 році був рукопокладений на ієромонаха.

Земляки ієромонаха Воніфатія, які прибули 1861 року в Михайлівський монастир на прощу, просили його повернутися на батьківщину і там влаштувати скит. Отець Воніфатій з’явився до настоятеля Михайлівського монастиря, Преосвященного Серафима, з проханням і за благословенням відпустити його на батьківщину для влаштування там скиту; але Преосвященний, вручаючи йому ікону, сказав: “Ось тобі від мене благословення Боже і ікона Архістратига Михаїла та великомучениці Варвари; йди до хутора Феофанії, засновуй там скит, і влаштовуй його”. Ієромонах Воніфатій, взявши із Михайлівського монастиря 2-х ієромонахів, 2-х ієродияконів і 3-х послушників, з любов’ю взявся за доручену йому справу. І справді, з Божою допомогою і завдяки своїм духовним дарам він зумів покласти початок чернечому спільножительству в Феофанії.

Першою справою отця Воніфатія, після прибуття до Феофанії і розміщення братії в старих будівлях архієрейського будинку, було прикрашення церкви Архистратига Михаїла. Зовні церква була відремонтована, а всередині — вівтар та іконостас — прикрашена багатьма іконами. Також вона була забезпечена достатнім начинням. За бажанням і почином о. Воніфатія в храмі і в келіях ченців перед святими іконами зажевріли до сорока невгасимих лампад. Встановлено було щоденне, суворо згідне з церковним уставом богослужіння в пустельній церкві і, з дозволу Преосвященного Серафима, встановлено звичай невсипущого читання Псалтирі, а також заведено було соборне читання акафісту Архистратигу Михаїлу кожного недільного дня року. На невеликій відстані від храму влаштовано було дерев’яну дзвіницю і куплено дзвони.

Пожвавлення Феофанії не сховалося від христолюбців. На третій рік перебування тут отця Воніфатія зібралося сюди до тридцяти осіб. Виникла необхідність побудови келій для братії, для прочан благородного звання — гостиниці, а для прочан простого звання — будинку для гостей.

Кожен прочанин в пустині поступав на утримання отця Воніфатія, знаходив привітний прийом, безкоштовний притулок і трапезу. Багато із подорожніх, через слабкість здоров’я, залишалися зимувати в Феофанії. Якби не прийняв їх отець Воніфатій під свій захист, вони загинули б дорогою від холоду і голоду.

1865 року отець Воніфатій розпочав будівництво нового літнього приміщення для настоятеля Михайлівського монастиря. А 1867 року, з благословення Преосвященного Порфирія (Успенського) і за планом, складеним за вказівкою того самого Преосвященного, він спорудив нову кам’яну церкву в ім’я Всіх святих.

Переймаючись доставкою доброї питної води, о. Воніфатій викопав криницю неподалік від кухні, розчистив і розділив на три відділення ключ під горою, названий Преосвященим Інокентієм “Живоносне Джерело”. Над цим джерелом влаштована була каплиця, стіни якої прикрашені були св. іконами.

Братія, яка проживала в Феофанії, в ігумені Воніфатії бачила зразкового ченця, всім єством своїм відданого Богу і Святій Церкві Христовій. За словами ієромонаха Леоніда, колишнього келійника преподобного, келійне життя отця Воніфатія було постійним подвигом молитви і богомислення. Щодня вичитував він у себе в келії належне правило. Також святий постійно читав акафісти Спасителю і Божій Матері, ранкову і вечірню служби за молитвословом. Окрім цього, протягом тижня він обов’язково прочитував двох євангелістів.

За рік до смерті отець Воніфатій відчув крайню знемогу сил тілесних, але духом був бадьорий. Зі своєї келії, відокремленої лише дерев’яною перегородкою від храму, він уже не міг виходити і слухав через стіни церковний спів. Звичайне своє правило він звершував не стоячи прямо, а, одягнувшись в мантію, падав на коліна. Тут же поряд стояла лавка, яка і слугувала подвижнику ложем, а для відвідувачів місцем сидіння.

За місяць до смерті преподобний Воніфатій ліг на своє убоге ложе і більше не вставав. О 10 годині ранку 27 грудня 1871 року ігумен Воніфатій, причастившись Святих Таїн, з миром віддав душу свою Богу. Він помер на вісімдесят п’ятому році свого богоугодного життя.

Преподобний Воніфатій Феофаніївський був похований за вівтарною стіною церкви на честь Всіх святих.

23 грудня 2010 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви ігумен Воніфатій був причислений до лику місцевошанованих святих Київської єпархії. 2012 року Священний Синод УПЦ вніс ім’я преподобного до Собору Київських святих.

2017 року було встановлено загальноцерковне шанування преподобного Воніфатія.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь, глaсъ д7:

T ўтр0бы мaтерни бGа возлюби1вый, џбразъ милосeрдіz и3 любвE всBмъ бhлъ є3си2, пост0мъ и3мlтвою ћкw свэти1льникъ пресвётлый просіsвъ, kви1лсz є3си2 стр†ннымъ попечи1тель и3 ни1щымъ питaтель: сегw2 рaди мeньшею брaтіею хrт0вою возлю1бленъ бhвъ, џтче прпdбне воніфaтіе, моли2 хrтA бGа сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ и7:

Nби1тели fеофaновскіz њсновaтель kви1лсz є3си2, прпdбне џтче воніфaтіе, мнHгіz скHрби и3 тzгwты2 претерпёлъ є3си2, и3 вэнeцъ нбcный t хrтA пріsлъ є3си2: тёмже и4маши дерзновeніе мlтисz ко гDу скHрби и3 клевєты2 нaмъ дост0йнw претерпёти ко сп7сeнію дyшъ нaшихъ.

Ще в розробці