Преподобний Симеон Стовпник і мати його Марфа

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 1-й день

Святий Симеон народився в межах Антіохії Сирійської в середині IV століття від бідних батьків. В юності він пас овець свого батька. Одного разу, прийшовши до храму, він почув спів заповідей Блаженств (Мф. 5:3-12), і в ньому зародилася спрага праведного життя. Симеон став старанно молитися Богові і просити вказати йому, як досягти справжньої праведності.

Невдовзі йому наснилося, що він копає землю ніби для фундаменту під будівлю. Голос йому сказав: «Копай глибше». Симеон став старанніше копати. Вважаючи, що вирито яму достатньої глибини, він зупинився, але той самий голос наказав йому копати ще глибше. Те саме веління повторилося декілька разів. Тоді Симеон став копати безупинно, поки таємничий голос не зупинив його словами: «Досить! А тепер, якщо хочеш будувати, будуй, працюючи старанно, тому що без праці ні в чому не досягнеш успіху».

Вирішивши стати ченцем, святий Симеон залишив рідну домівку і прийняв чернецтво в сусідній обителі. Тут він провів деякий час у чернечих подвигах молитви, посту і послуху, а потім для ще більших подвигів усамітнився в сирійську пустелю.

У пустелі святий Симеон поклав початок новому виду подвижництва, а саме стовпництву. Побудувавши стовп заввишки декілька метрів, він оселився на ньому й цим позбавив себе можливості прилягти й відпочити. Стоячи вдень і вночі, наче свічка, в прямому положенні, він майже безперервно молився і розмірковував про Бога. Окрім найсуворішої стриманості в їжі, він добровільно переносив багато поневірянь: дощ, спеку і холоднечу. Харчувався він розмоченою пшеницею і водою, які приносили йому добрі люди.

Його надзвичайний подвиг став відомим у багатьох країнах, і до нього стали стікатися безліч відвідувачів із Аравії, Персії, Вірменії, Грузії, Італії, Іспанії та Британії. Бачачи його незвичайну силу духу і слухаючи його натхненні настанови, багато язичників переконувалися в істинності християнської віри і приймали Хрещення.

Святий Симеон сподобився дару зцілювати душевні й тілесні хвороби і передбачав майбутнє. Імператор Феодосій II Молодший (408–450 рр.) дуже поважав преподобного Симеона і часто дотримувався його порад.

Коли імператор помер, його вдова цариця Євдокія була спокушена в монофізитську єресь. Монофізити не визнавали у Христі дві природи, Божественну і людську, а лише одну Божественну. Преподобний Симеон напоумив царицю, і вона знову стала православною християнкою.

Новий імператор Маркіан (450–457 рр.) в одязі простолюдина таємно відвідував преподобного і радився з ним. За порадою преподобного Симеона Маркіан скликав 451 року в Халкідоні IV Вселенський Собор, який засудив монофізитське лжевчення.

Святий Симеон жив понад сто років і помер під час молитви в 459 році. Його мощі спочивали в Антіохії. Православна Церква в богослужінні, присвяченому святому Симеону, називає його «небесною людиною, земним Ангелом і світильником всесвіту».

Преподобна Марфа, мати святого Симеона, походила із бідної родини. Через багато років після прийняття її сином чернечого постригу вона прийшла до його стовпа, аби побачити його. Симеон передав їй веління не приходити, бо вони побачаться в майбутньому житті, якщо виявляться гідними. Марфа, однак, наполягала на зустрічі, і він попросив сказати їй почекати трохи в мовчанні. Преподобна Марфа погодилася і чекала біля підніжжя пагорба, де стояв стовп. Там вона і відійшла до Господа.

Коли преподобний Симеон дізнався, що його мати померла, він звелів принести її тіло до підніжжя стовпа. Святий молився над тілом преподобної Марфи, проливаючи багато сліз, і присутні побачили, що на її обличчі з’явилася посмішка.

Тропарі, кондаки, молитви та величання