Преподобний Симеон, Христа заради юродивий, і преподобний Іоанн, співпосник його

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 21-й день

Преподобні Симеон, Христа заради юродивий, і співпосник його Іоанн були сирійцями й жили в VI столітті в місті Едесі. З дитинства їх пов’язувала тісна дружба. Старший із них, Симеон, був неодружений і жив зі старою матір’ю. Іоанн же, щойно одружившись, жив з батьком (мати його померла) і молодою дружиною. Обидва друзі належали до багатих сімей.

Коли Симеону виповнилося тридцять років, а Іоанну двадцять чотири, вони здійснили подорож до Єрусалима на свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. На зворотному шляху друзі розмовляли про шляхи спасіння душі. Зійшовши з коней, вони відправили слуг з кіньми вперед, а самі пішли пішки.

Дійшовши до Йордану, вони побачили на березі річки монастирі, розташовані на межі пустелі. В обох спалахнуло нестримне бажання залишити світ і провести решту життя в чернечих подвигах. Друзі звернули з дороги, якою йшли їхні слуги до Сирії, і, старанно помолившись Богу, попрямували в протилежний бік — до монастирів. Вони просили Господа вказати, який монастир їм обрати, і вирішили піти до тієї обителі, ворота якої будуть відчинені.

У цей час Господь сповістив уві сні ігумена обителі Никона відчинити монастирську браму і впустити до обителі овець Христових. У великій радості друзі підійшли до відчинених воріт монастиря, були ласкаво прийняті ігуменом і залишилися в обителі. Невдовзі вони прийняли постриг.

Пробувши деякий час в обителі, Симеон запалився бажанням посилити свій подвиг, піти вглиб пустелі й там подвизатися цілком на самоті. Іоанн не захотів відстати від свого друга і вирішив розділити з ним труди пустельножительства. Ігумену Никону Господь відкрив намір друзів, і тієї ночі, коли ченці Симеон та Іоанн хотіли покинути обитель, він сам відчинив їм ворота, помолився з ними, дав своє благословення і відпустив у пустелю.

Почавши пустельне життя, духовні брати спочатку зазнали сильної боротьби з дияволом, який навіював їм смуток про залишених рідних, залякував подвижників, наводив на них розслаблення, униніє і лінощі. Брати Симеон та Іоанн, твердо пам’ятаючи про дані ними в постригу обітниці й покладаючись на молитви свого старця, ігумена Никона, продовжували неухильно слідувати обраним шляхом, проводили час у безперервних молитвах і суворому пості та підтримували один одного в боротьбі проти спокус. Через деякий час з допомогою Божою спокуси припинилися.

Ченці отримали від Бога сповіщення, що мати Симеона й дружина Іоанна померли і Господь удостоїв їх райського блаженства. Після цього друзі прожили в пустелі двадцять дев’ять років і досягнули повної безпристрасності та високого ступеня духовності.

Преподобний Симеон за навіюванням Божим помислив про те, що їм слід тепер послужити людям, а для цього необхідно залишити пустельне усамітнення і йти у світ. Але святий Іоанн, вважаючи, що не досяг ще такого ступеня безпристрасності, як його сподвижник, вирішив не залишати пустелі. Брати розлучилися зі сльозами.

Симеон попрямував до Єрусалима, де поклонився Гробу Господньому і всім святиням. Через своє велике смирення святий подвижник старанно молився Господу сподобити його послужити ближнім так, щоб вони не прославляли його.

Святий Симеон обрав для себе важкий подвиг юродства Христа заради. Прийшовши до міста Емеси, він залишився в ньому і поводився, наче божевільний, роблячи дивні вчинки. За це преподобний зазнавав глузувань, лайки і побоїв, але водночас творив багато добрих діл. Він виганяв бісів, зціляв хвороби, позбавляв від раптової смерті, невіруючих приводив до віри, а грішників приводив до покаяння. Всі ці добрі діла він вчиняв під виглядом юродства, і ніякої похвали або подяки від людей не отримував.

Але високо шанував свого духовного брата преподобний Іоанн: коли в пустелі його провідував будь-хто із мешканців Емеси, просячи поради і молитов, він незмінно направляв їх до «юродивого Симеона», який міг краще дати настанову духовну.

За три дні до своєї смерті святий Симеон перестав з’являтися на вулицях і зачинився у своїй хатині, де, окрім в’язанки хмизу, нічого не було. Пробувши в безперестанній молитві три дні, святий Симеон преставився до Господа. Деякі із міських жебраків, які дружили з ним, не зустрічаючи юродивого, прийшли до його хатини і там знайшли його мертвим. Взявши тіло покійного, вони віднесли його без звичайного церковного співу на місце, де ховали бездомних і мандрівників. Коли несли тіло святого Симеона, дехто із жителів чув чудовий церковний спів, не розуміючи, звідки він виходить.

Слідом за святим Симеоном у пустелі мирно відійшов до Господа преподобний Іоанн. Незадовго до смерті святому Симеону було дано побачити вінець над головою свого духовного брата з написом: «За пустельницьке терпіння».

Тропарі, кондаки, молитви та величання