Преподобний Стефан Махрицький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 14-й день / червня на 23-й день — Собор Володимирських святих / липня на 6-й день — Собор Радонезьких святих / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне)

Преподобний Стефан був сучасником і найближчим співбесідником преподобного Сергія Радонезького. Він народився і був вихований в Києві й прийняв чернецтво в Печерській обителі, де проводив життя в суворій стриманості, безперервній молитві та повному послуху у старців.

Кілька років святий Стефан прожив у Києво-Печерському монастирі, дедалі більше вдосконалюючись у чернечих подвигах. Однак після підпорядкування південної частини Русі князям литовським, а потім польському королю, католики посилили свій вплив і стали гнобити православних. Вони відбирали у них храми й влаштовували в них костели, не допускали православних до значних посад, лаяли та навіть били священників і ченців. Гоніння на Православ’я особливо посилилося в середині XIV століття. У той час багато ченців у Києві та його околицях залишили свої монастирі й усамітнилися в безвісних нетрях та пустелях для подвигів посту і молитви.

Преподобний Стефан також пішов із Києво-Печерської обителі й вирушив на північ, у Москву. Тамтешній великий князь Іоанн ІІ (1353–1359) запропонував подвижникові обрати для проживання будь-який монастир у Москві. Проте святий Стефан вирішив оселитися в пустелі й відправився на північний схід, де обрав собі місце в лісовому урочищі Махрище, за тридцять п’ять верст від обителі преподобного Сергія. Поставивши дерев’яний хрест, подвижник зрубав собі келію, викорчував навколо ліс для обробітку землі і став жити там, подвизаючись у пості, молитві та трудах.

Коли про святого пустельника дізналися в околицях, до нього стали приходити ревнителі благочестя. Спочатку преподобний Стефан, прагнучи до безмовності, не дозволяв їм оселитися біля нього, але потім поступився їхнім проханням.

Не пізніше 1358 року з благословення святителя Олексія, митрополита Московського († 1378), преподобний Стефан заснував монастир. Братія побудували храм в ім’я Живоначальної Трійці, трапезну і келії, які обнесли огорожею. Святитель Олексій висвятив преподобного Стефана на ієромонаха і поставив ігуменом нової обителі.

Влаштована преподобним Стефаном обитель надзвичайно поширилася і була керована ним за уставом спільножительства. Лагідними і тихими настановами преподобний старанно повчав братію про шляхи спасіння, про церковне благочиння і про обов’язки ченця, нагадуючи їм слова Господні: «Ось на кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66:2).

Ще більше, ніж словом, повчав ігумен прикладом, нічим не відрізняючись від братії в одязі та їжі, вбраний у лахміття, ніби один із останніх. Він першим приходив до храму Божого і нікому не поступався в праці.

Не лише ченці, а й миряни стікалися до нього з околиць для духовної поради. Відвідував преподобного Стефана для повчальної бесіди і преподобний Сергій Радонезький, Лавра якого вже виникала по сусідству, за сорок верст від Махрища.

Невдовзі Стефана спіткала спокуса від братії, незадоволеної його керівництвом обителлю, і він пішов, як свій співбесідник, преподобний Сергій. Дехто Григорій, який жив недалеко від Троїцької обителі, передав монастирю свою землю та інше майно, прийняв чернецтво і став старанним учнем ігумена. Преподобний незабаром послав його до святителя Олексія, який висвятив Григорія на пресвітера і повернув в обитель.

Тим часом приєднання до обителі преподобного Стефана деяких земель викликало роздратування чотирьох братів Юрковських, які жили неподалік і побоювалися, що їхнє майно може відійти до монастиря. Аби змусити преподобного піти із цих місць, вони погрожували вбити його. Ніякі напоумлення святого не допомагали. Тоді преподобний Стефан, залишивши замість себе священноінока Ілію, таємно залишив монастир разом з улюбленим учнем своїм Григорієм.

За шістдесят верст від Вологди, у стародавньому Авнезькому князівстві, він заснував Троїцьку Авнезьку пустинь. Першим пострижеником обителі став місцевий землевласник Константин Дмитрович, який, бажаючи наслідувати подвиги преподобного Стефана, одну частину свого майно роздав бідним, а іншу пожертвував новому монастирю та прийняв чернечий постриг з ім’ям Кассіан. 1392 року він постраждав разом з преподобним Григорієм.

Згодом слава про Авнезьких ченців дійшла до Москви. Великий князь Димитрій Донський, дізнавшись про місце перебування преподобного Стефана, викликав його до себе, а в монастир зробив багатий вклад богослужбовими книгами та іншими пожертвами. Преподобний Стефан, доручивши паству свою преподобному Григорію, а келарну службу довіривши преподобному Кассіану, пішов до столиці князівства.

Дорогою туди преподобний Стефан відвідав Махрицьку обитель, де з радістю був зустрінутий братією, яка благала його не залишати їх більше і повернутися до них зі столиці.

Преподобного милостиво прийняли в Москві святитель Олексій, який глибоко поважав його чесноту, і любитель благоліпності церковної великий князь, котрий забезпечив Махрицьку обитель багатьма землями й пільгами та велів преподобному Стефану знову в ній оселитися.

Повернувшись до Махрицької обителі, преподобний Стефан запровадив у ній спільножительний устав і протягом багатьох років мирно й мудро керував братією. Часом він приходив для бесіди до великого чудотворця Сергія.

Досягнувши глибокої старості, преподобний Стефан передав ігуменство старцю Ілії і прийняв велику схиму. Невдовзі, відчуваючи наближення своєї смерті, він скликав духовне стадо і востаннє повчив братію подвигів духовних, страху Божого і безперервної пам’яті смертної, любові нелицемірної, стриманості й остаточної зреченості від світу. І, причастившись Святих Христових Таїн, віддав преподобний Стефан чисту свою душу Богу липня в 14-й день 1406 року.

Пахощі святого життя преподобного Стефана повіяли від святих його мощей, свідчачи про заступництво його перед лицем Божим. Зі сльозами братія поховали його в створеній ним обителі Живоначальної Трійці.

Багато років після преставлення блаженного Стефана жив у його обителі побожний старець чернець Герман, уже столітній, який вдень і вночі стояв у молитвах перед Богом. Одного разу вночі вийшов він зі своєї келії і помітив над гробом преподобного вогонь. Жахнувся старець і поспішив сповістити про те ігумену Іоні, який побачив із вікна свого той самий вогонь, неначе промінь світла, що сяяв від гробниці.

Прийшов у той час із Лаври преподобного Сергія ігумен Арсеній і, почувши про дивовижне явище, духовно зрозумів знамення благодаті Божої. Він велів поставити над могилою гробницю, осінити її покровом і перед нею запалити невгасиму лампаду. Відтоді відновилося шанування святого, вже майже забутого, і було встановлено щорічне йому святкування.

1550 року під час будівництва нового кам’яного храму в ім’я Живоначальної Трійці мощі преподобного Стефана були знайдені нетлінними, але залишені в новому храмі під спудом. Від шкіряного параманда, знайденого на грудях святого і вкладеного в срібний хрест, подавалися зцілення для тих, хто торкався до нього з вірою.

По молитвам преподобного відбувалися й інші чудеса. Одного разу на свято П’ятидесятниці в обитель зібралося до двох тисяч прочан. Того року (за деякими джерелами, 1557 року) був голод і в обителі було мало хліба. Ігумен Варлаам (1557–1570), бажаючи виконати заповіт преподобного, який навчав годувати всіх, хто приходив у монастир, не знав, як бути. З вірою він звернувся в молитві до святого Стефана, просячи у нього допомоги. Потім ігумен наказав ченцю Симеону, який служив за трапезою, весь хліб, що був, розділити і розкласти на столи. Симеон подумки засудив ігумена, вважаючи, що такий вчинок не лише не нагодує безліч народу, а й позбавить братію завтрашньої їжі, однак виконав наказ. І по молитві святого Стефана сталося диво: не тільки всі паломники наситилися, а ще й залишилося стільки хліба, що братія харчувалися ним три місяці.

Ігумен Варлаам став першим збирачем відомостей про життя преподобного Стефана. Він розшукав записки про святого у свого прадіда Серапіона, який особисто знав преподобного Стефана, і записав відомі йому чудеса, що відбувалися біля святих мощей. На основі цих записів ігумен Данилового монастиря Іоасаф, згодом єпископ Вологодський, з благословення митрополита Московського Макарія († 1563) склав житіє і службу преподобному Стефану. Служба святому була складена також Симеоном Полоцьким.

Тропарі, кондаки, молитви та величання