Преподобний Савва Сторожевський, Звенигородський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця січня на 19-й день — знайдення мощей / серпня на 10-й день — друге знайдення і перенесення мощей / грудня на 3-й день / липня на 6-й день — Собор Радонезьких святих / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне)
Преподобний Савва Сторожевський, Звенигородський чудотворець, дуже молодим прийшов до обителі преподобного Сергія Радонезького і прийняв від нього постриг в чернецтво. Він був одним із перших учнів і сподвижників преподобного Сергія.
Під керівництвом мудрого наставника преподобний Савва виховував у собі послух, смиренність, вміння уберігати помисли, стриманість і дівственність. Преподобний любив безмовність, тому уникав бесід з людьми. Він ніколи не був без діла, а також часто плакав через убогість своєї душі. Святий харчувався тільки рослинною їжею, носив грубий одяг, спав на підлозі.
Подвижницьке життя преподобного Савви подарувало йому загальну любов. Він став пресвітером і був призначений преподобним Сергієм духівником братії монастиря. Настанови преподобного Савви були такі повчальні, що не лише ченці, а й миряни відкривали йому свої душі.
З благословення преподобного Сергія святий Савва став ігуменом обителі Успіння Божої Матері. Її влаштував на річці Дубенці великий князь Московський благовірний Димитрій Донський на знак вдячності за перемогу над Мамаєм. У 1392 році, коли наступник преподобного Сергія, ігумен Никон, залишив управління монастирем і усамітнився у своїй келії, братія Троїцького монастиря ублагала преподобного Савву повернутися до їхньої обителі та прийняти ігуменський жезл.
Упродовж шести років преподобний Савва, часто вдаючись до молитовної допомоги преподобного Сергія, був пастирем довіреного йому стада. За прикладом Сергія Радонезького, святий Савва у час свого ігуменства силою молитви вивів джерело води за північну стіну монастиря.
Князь Юрій Дмитрович Звенигородський, хрещений син преподобного Сергія, обрав святого Савву своїм духівником. На його прохання преподобний заснував біля Звенигорода нову обитель. Прагнучи до усамітнення, Савва Звенигородський звів на горі Стрижевській дерев’яний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці та маленьку келію для себе. Чутки про чернечий подвиг преподобного привернули до цього місця багатьох мирян, які теж шукали самоти і безмовного життя.
У 1399 році преподобний Савва заснував на Сторожевскій горі монастир і з батьківською любов’ю приймав там усіх охочих, навчав їх послуху та смиренності. Незважаючи на похилий вік, святий багато потрудився під час влаштування обителі, своїми руками викопав колодязь, що й досі дає воду для братії. Подаючи приклад іншим ченцям, він першим починав роботу, застерігаючи усіх від лінощів та неробства. Преподобний викопав собі печеру за версту від монастиря, де довго і слізно молився до Господа.
За благочестиве побожне життя Господь прославив свого праведника і дарував йому дар прозорливості. Зокрема, перед походом князя Звенигородського Юрія Дмитровича на війну святий старець, помолившись, благословив його і передрік йому перемогу й благополучне повернення.
Помер святий у глибокій старості 3 грудня 1406 року.
Вже у 1539 році його шанували як чудотворця, а в середині XVI століття було складено опис чудес. Біля мощей преподобного зцілялися хворі, виганялися біси із одержимих. Окрім того, преподобний Савва Сторожевський з’являвся насельникам обителі, котрі молитовно зверталися до нього за допомогою.
Одного разу преподобний Савва з’явився уві сні ігумену Сторожевської обителі Діонісію, який був іконописцем. Після цього видіння ним була написана перша ікона святого Савви.
Мощі Савви Сторожевського були знайдені 19 січня 1652 року у присутності перших осіб держави та величезної кількості людей з усіх куточків Русі; після 245-річного перебування в сирій землі вони залишилися нетлінними. Дубову гробницю з мощами було встановлено на правому боці церкви Різдва Богородиці.
І після знайдення святих нетлінних мощей преподобного Савви багато чудес відбувалося біля його гробу. Один дивовижний випадок явлення угодника Божого було засвідчено навіть іноземцем. Це сталося в 1812 році, коли полчища французького імператора Наполеона Бонапарта увійшли до Москви. У цей час принц Євгеній Богарне, віце-король Італійський, з двадцятитисячним загоном підійшов від Москви до Звенигорода.
Він зайняв кімнати в Сторожевській обителі, а його солдати розбрелися монастирем і почали грабунок, не шкодуючи навіть храмів і святих ікон. Але сам преподобний своїм явленням настрашив зухвалих грабіжників. Одного вечора принц Євгеній, не роздягаючись, ліг і заснув. І ось, наяву чи уві сні — він сам не знав того — побачив, що в кімнату зайшов якийсь благовидний старець у чорному довгому чернечому одязі і підійшов так близько до нього, що можна було у місячному світлі розгледіти риси його обличчя і грізний погляд.
Слова старця вразили чужинця: «Звели війську своєму не грабувати монастир! Якщо ти вислухаєш моє прохання, то Бог помилує тебе і ти повернешся до своєї вітчизни цілим та неушкодженим».
Наляканий видінням, принц уранці віддав наказ, щоб загін його повернувся до Москви, а сам пішов у соборну церкву і біля гробу преподобного Савви побачив ікону того, хто з’являвся йому вночі. Дізнавшись, чий це образ, принц з благоговінням вклонився мощам преподобного і записав про цю подію у своїй книжці. Євгеній звелів замкнути соборний храм, запечатав його і приставив до дверей храму варту із тридцяти чоловік.
Додамо, що, як і пророкував преподобний Савва, усі головні воєначальники Наполеона скінчили війну неблагополучно, і тільки принц Євгеній залишився цілим та неушкодженим, не був навіть поранений.
Після Жовтневого перевороту 1917 року мощі преподобного Савви декілька разів були відкриті й осквернені. Парафіяни Саввино-Сторожевського монастиря намагалися захистити святиню і писали скарги до народних комісаріатів внутрішніх справ і юстиції, указуючи на образливі дії місцевої влади біля раки преподобного Савви, проте це нічого не дало. 5 квітня 1919 року мощі преподобного Савви було вивезено на Лубянку.
Довгий час вважали, що їх втрачено назавжди. Але на початку 1990-х років стало відомо, що чесну главу преподобного Савви понад п’ятдесят років таємно зберігало подружжя Михайла Михайловича і Софії Дмитрівни Успенських.
22–25 серпня 1998 року Саввино-Сторожевський монастир урочисто святкував своє 600-річчя. На честь цієї події мощі преподобного Савви були урочисто перенесені до заснованого ним монастиря.
І донині Бог береже обитель Сторожевську молитовним заступництвом її первоначальника преподобного Савви.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобному Савве, игумену Сторожевскому, Звенигородскому, глас 8
Пусты́ни яви́лся еси́ до́брое прозябе́ние, преподо́бне:/ от ю́ности бо изво́лил еси́ чи́стое житие́,/ духо́вному твоему́ учи́телю после́дуя,/ и того́ уче́нием ум к Небе́сным впери́в,/ и ста́ду твоему́ прему́др наста́вник показа́лся еси́,/ тем и Христо́с, я́ко пресве́тла тя свети́льника, чудесы́ обогати́,// Са́вво, о́тче наш, моли́ спасти́ся душа́м на́шим.
Ин тропарь преподобному Савве, игумену Сторожевскому, Звенигородскому, глас 8
От ю́ности Боже́ственною распаля́ем ре́вностию,/ возлюби́л еси́ чи́стое житие́,/ презре́в ми́ра сего́ кра́сная и су́етная,/ после́довал еси́ твоему́ Богому́дрому учи́телю, преблаже́нному Се́ргию,/ в труде́ и бде́нии, в посте́ и по́двизе:/ на Сторо́жи я́влься безмо́лвия ра́ди и стра́жи духо́вныя/ недре́мленным на Боже́ственней стра́жи предстоя́нием/ стяжа́л еси́ ум, зряй к Бо́гу,/ и де́монския ко́зни и обстоя́ния прозира́яй,/ озаре́ние Пресвята́го Ду́ха в себе́ восприе́м,/ яко звезда́ пресве́тлая еси́ ве́рным./ Те́мже и прему́др и светоза́рен предстоя́тель/ и па́стырь ста́ду твоему́ яви́лся еси́,/ све́том твои́м просвеща́й и всех,// приходя́щих к тебе́ ве́рою, о́тче наш Са́вво, и моли́ Христа́ Бо́га, да спасе́т ду́ши на́ша.
Тропaрь, глaсъ и7:
Пустhни kви1лсz є3си2 д0брое прозzбeніе, прпdбне: t ю4ности бо и3зв0лилъ є3си2 чи1стое житіE, дух0вному твоемY ўчи1телю послёдуz, и3 тогw2 ўчeніемъ ќмъ къ нбcнымъ впери1въ, и3 стaду твоемY премyдръ настaвникъ показaлсz є3си2. тёмъ и3 хrт0съ ћкw пресвётла тS свэти1льника чудесы2 њбогати2: сaвво, џтче нaшъ, моли2 сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.
Кондaкъ, глaсъ в7.
Под0бенъ: Вhшнихъ и3щS:
ГDнимъ желaніемъ распали1всz, стр†сти плwтскjz воздержaніемъ tтрsсъ, бжcтвеннагw свёта незаходи1мое свэти1ло kви1лсz є3си2, чудeсъ лучaми всёхъ просвэщaеши притекaющихъ къ рaцэ мощeй твои1хъ, сaвво прпdбне, џтче нaшъ.
Ще в розробці