...

Преподобний Пимен Багатостраждальний, Печерський, в Ближніх печерах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 7-й день / у Неділю другу Великого посту — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / вересня на 28-й день — Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Блаженний Пимен народився на світ хворим, хворим і виріс. Але ця тілесна хвороба не дала в ньому розвинутися душевній хворобі. Він був чистий від будь-якого пороку і від утроби матері не пізнав скверного гріха. Часто просив він батьків віддати його до монастиря, аби постригтися в чернечий образ. Але вони, як чадолюбні батьки, бажаючи, щоб після їхньої смерті він був їхнім спадкоємцем, перешкоджали йому.

Одного разу блаженний занеміг надзвичайно, і не думали, що він буде живим. Тоді примушені необхідністю батьки принесли його до Печерського монастиря. Вони попросили преподобних отців, які жили в ньому, молитися за їхнього сина, щоб зцілився він від недуги. Преподобні ті отці, потрудившись багато в молитвах, нічим не полегшили стан хворого. Так було тому, що сам він не просив собі у Господа здоров’я. Радше, він просив посилення хвороби, аби, якщо одужає, не бути взятим батьками із монастиря і не втратити, чого бажає.

Оскільки батько і мати його, не відходячи від нього, не дозволяли йому постригтися, блаженний був дуже сумний. І він став старанно молити Бога виконати бажання його, якими Сам Він знає шляхами. І ось, одного разу вночі, коли батьки його й слуги спали, увійшли до нього світлі ангели, одні — в образі прекрасних юнаків, інші ж — в образі ігумена і братії. Вони несли в руках свічки, також Євангеліє, волосяницю, мантію, кукіль і все, що потрібно для постригу, і сказали йому: «Чи хочеш, щоб ми постригли тебе?» А блаженний з радістю відповів: «Так, хочу, Господь послав вас; прошу вас виконати бажання мого серця». Вони ж стали пропонувати питання, і все за порядком, як написано в уставі іночеського постригу. І так постригли його у великий ангельський образ, одягнувши його в мантію та кукіль, і нарекли його Пименом. Давши йому, за звичаєм, палаючу свічку, вони сказали: «Сорок днів і ночей хай не згасне ця свічка». Вони передрікли йому постійні страждання від хвороби і що отримання здоров’я буде знаком смерті. Зробивши все, вони дали йому цілування і пішли до церкви, взявши в рушник його волосся, яке поклали на гроб преподобного Феодосія.

Братія ж, яка знаходилася поблизу в своїх келіях, чуючи спів, розбудила інших навколо себе. Вони думали, що ігумен з якимись ченцями постригає хворого або що він вже помер. Усі разом прийшли до тієї келії, де лежав блаженний. Там вони побачили, що батько, матір і раби сплять, та розбудили їх. Усі сповнилися пахощів, а хворого побачили повним радості і веселості й одягненим в чернечий одяг. Братія запитала його: «Ким ти пострижений і який спів чули ми тут, якого не чули батьки твої, котрі були тут?» Хворий відповів: «Думаю, що ігумен з братією прийшов і постриг мене й назвав мене Пименом. Вони співали тим співом і голосами, які ви чули, і дали мені цю свічку, яку ви бачите, кажучи, що вона палатиме сорок днів і ночей. А з волоссям моїм, взявши його в рушник, вони пішли до церкви».

Почувши це, браття пішла зараз до церкви і знайшла її замкненою. Вони розбудили пономарів і запитали їх: «Чи входив хтось до церкви після повечірньої молитви?» Їм відповіли: «Ніхто не входив, бо і ключі заховані у екклесіарха». Розбуджений був і екклесіарх, який, взявши ключі, нікому їх не давав і не входив до храму з тим сонмом. Увійшовши до церкви, знайшли на гробі преподобного Феодосія волосся, яке лежало в рушнику, і тоді сповістили про все ігумена.

Ігумен же, сильно здивувавшись, став всіляко розшукувати, хто постриг блаженного Пимена, але не знайшов. Тоді всім стало зрозуміло, що то була справа Всевишнього Промислу від Бога через Його святих ангелів. Ігумен та братія ретельно міркували про диво, яке відбулося, і чи вважатиметься воно постригом блаженного за уставом. Оскільки у них був достатній доказ, то більше не звершували над ним постригу, а сказали: «Досить тобі, брате Пимену, чину, дарованого Богом, і нареченого імені. Але скажи нам, — запитав його ігумен, котрий прийшов з книгами постригу, — які ті люди, котрі постригали тебе і чи не пропустили чогось, написаного в цих книгах?» А блаженний Пимен сказав ігуменові: «Що спокушаєш мене, отче? Ти сам, прийшовши сюди зі всією братією, зробив зі мною все те, що написано в цих книгах. Окрім того, сказав ти ще мені, що мені належить страждати в хворобі все життя і коли прийде смерть моя, тоді буде подано мені здоров’я, так що своїми руками можна мені буде нести мій смертний одр. Але моли за мене, отче святий, щоб подав мені Господь терпіння». Почувши це, вони залишили його.

Блаженний же Пимен, за передреченням тих, хто постриг його, лежав багато років у хворобі дуже тяжкій і неприємній. Так що і ті, котрі служили йому, як хворому, гребували ним і часто залишали його в голоді й спразі на два або на три дні. Він же з радістю терпів все і дякував Богові за все.

Одного разу сталося, що інший такий самий хворий принесений був до Печерського монастиря і пострижений. Братія ж, призначена для служіння хворим, взявши його, принесла і його до блаженного Пимена, щоб їм обом служити разом і однаково. Але, недбало ставлячись до цієї служби, вони забули про обох, так що хворі знесилилися через відсутність води. Тоді блаженний Пимен сказав іншому хворому: «Брате, оскільки ті, хто служать нам, гребують нами через сморід, що буває від нас, то ти, якби Господь послав тебе, чи захотів би попрацювати в службі цій?» Хворий же обіцяв блаженному: «До смерті моєї з завзяттям я служив би хворим». Блаженний Пимен сказав Йому: «Ось, Господь знімає з тебе хворобу твою, і тепер, будучи здоровим, виконай свою обітницю, служачи мені й подібним до мене; на тих же, хто нехтує службою цією, Господь наведе люту хворобу, щоб вони через це покарання спаслися». І тут же хворий раптом встав і став служити йому. А на тих недбайливих, які не хотіли служити хворим, на всіх, за словом блаженного, упала недуга.

Брат, який зцілився же від недуги, трохи йому послужив. Але і він, коли йому набрид сморід, ухилився від Пимена й залишив його голодним та спраглим, а сам пішов і ліг в інший келії. І раптом розгорілася в ньому гарячка. Не будучи в змозі встати протягом трьох днів, він не міг стерпіти спраги і став волати: «Змилуйтеся наді мною заради Господа, я вмираю без води». Почувши ці крики, братія, яка знаходилася в іншій келії, прийшла до нього. Бачачи, що він страждає на тяжку недугу, вона сповістила про це преподобного Пимена словами: «Брат, який служить тобі, помирає». Блаженний же Пимен сказав: «“Що посіє людина, те й пожне” (Гал. 6:7): він залишив мене в голоді й спразі і  того самого зазнав сам, збрехавши Богові і зневаживши мою неміч. Але так як нас навчають не віддавати зла за зло, підіть сказати йому: “Пимен кличе тебе — вставши, прийди до нього”». Коли ж послані сказали це йому, тоді хворий раптом став здоровим. Уставши, прийшов він сам до блаженного, і ніхто його не вів. Блаженний багато наставляв його, кажучи: «Маловірний, ти здоровий тепер, більше не гріши. Чи не знаєш, що рівну винагороду матимуть хворий і той, хто служить йому, не пропаде безслідно терпіння убогих. А кому скорбота і туга тут, де недуга в малому ступені, тим буде радість і втіха там, де немає хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя безкінечне. І тому, брате, я і терплю хворобу. Бог же, Який через мене зцілив тебе від недуги твоєї, Той може і мене підняти з цього одра і зцілити мою неміч, але я не хочу цього, бо “…хто витерпить до кінця (сказав Господь) той спасеться” (Мф. 10:22). Краще мені в цьому житті всьому згнити, щоб у тому моя плоть була без тління, і тут терпіти сморід, щоб там сповнитися невимовних пахощів. Добре, брате, стояння в церкві, в світлому, чистому, пресвятому місці, де благоугодно і благоприємно оспівувати пісню Богу з видимо присутніми Ангельськими силами, бо церква називається земним небом, і ті, хто стоїть в ній, думають, що стоять на небесах.

Що ж являє собою ця темна і смердюча горниця? Чи не суд перед судом і мука перед нескінченними муками? І хто терпить тут з вдячністю, праведно говорить: “Твердо уповав я на Господа, і Він почув мене”(Пс. 39:2). Втішаючи таких людей, і Апостол сказав: “Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами… Коли залишаєтесь без покарання… то ви діти незаконні, а не сини” (Євр. 12:7-8). Адже сам Господь застерігає нас, брате, кажучи: “терпінням вашим спасайте душі ваші” (Лк. 21:19)». Брат, наставлений такими мудрими повчаннями блаженного, відтоді невідступно служив йому. Доблесний же страждалець і праведного Іова істинний наслідувач, святий Пимен, безперестанку дякуючи Богові, лежав у стражданнях своїх двадцять років.

Настав час кончини його. І було знамення в Печерському монастирі: з’явилися три вогненні стовпи вночі над трапезою, піднімаючись на верх церкви. Господь відає, що пророкувало те знамення, але істинно було, що Той, Хто «робить буревії посланцями Своїми, служителями Своїми — палаючий вогонь» (Пс. 103:4), уже прислав ангелів Своїх по душу Багатостраждального Пимена, наче по Лазареву (Лк. 16:22). Бо того дня Багатостраждальний раптово став здоровий і повідав, що, як передрікли ті, хто постригав його, його кінець наблизився. Вставши, він обходив усі келії, кланяючись усім і просячи прощення.

Хворим ж браттям сказав: «Брати і друзі мої, встаньте і проведіть мене». І раптом, за його словом, хвороба відступила від них, і вони, одужавши, пішли за ним. А він, увійшовши до церкви, причастився Божественних Таїн. Потім, узявши похоронний одр, він поніс його до печери, в якій він ніколи не був і якої ніколи з народження свого не бачив. Увійшовши ж до печери, він вклонився гробу преподобного Антонія і показав місце, на якому бажав бути покладеним.

Потім він відкрив дивовижну таємницю, вказавши на гроби братів, що лежать поблизу. «Тут, — сказав він, — ви поклали цього року двох братів — одного без схими, а іншого в схимі. Якого ви поклали без схими, того знайдете в схимі; бо він багато разів хотів постригтися в неї, але не подбав про те. Проте явив діла, гідні цього образу, і тому після смерті Господь дарував йому схиму. Іншого ж брата, якого ви поклали в схимі, ви знайдете без схими. За життя він не хотів її і не показав діл гідних, а говорив так: «Якщо побачите мене таким, котрий відходить із цього життя і вже вмирає, тоді пострижіть мене в схиму». Не пам’ятав він сказаного: “Не мертві хвалитимуть Тебе, Господи, і ніхто з тих, що до аду зійшли, але ми, живі, славитимо Господа віднині й повіки! Алілуя!” (Пс. 113:25-26). І тому забрана від нього схимницька благодать і дана тому, хто показав добрі діла, “бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має” (Мф. 25:29). Третій брат покладений тут багато років тому, і він весь зотлів, але схима його залишається нетлінною. Вона зберігається на викриття і осуд йому, бо він робив діла, негідні схимницького образу. Тому що в лінощах і грішних ділах провів все своє життя, не поминаючи Того, Хто сказав: “Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається” (Лк. 12:48). І якщо його не позбавить молитва преподобного Антонія і Феодосія, не уникне він суду страшного Судді. Бо постриг схимницький не приносить ніякої користі таким людям, які не мають діл, що позбавляють від мук».

Відкривши цю таємницю, преподобний отець наш Пимен сказав братії: «Ось прийшли ті, хто постриг мене, бажаючи взяти мене». І після цих слів він ліг і заснув у Господі. Братія ж з великою честю поклала його в печері на місці, ним показаному.

Відкопавши гроби, таємницю яких повідав преподобний, брати справді знайшли три гроби. Два із них належали недавно померлим. Відкривши раки, браття були здивовані точністю слів святого. Одягнений у схиму брат виявився без неї, і, навпаки, похований без схими був одягнений в одяг великого ангельського чину. Третього ж, давно померлого, знайшли всього зотлілим, і лише схима його була ціла. І багато дивувалися невимовному суду Божому, що Він відплатив кожному по ділам його.

Друкований церковнослов’янський «Патерик» відносить кончину святого Пимена до 1139 року, однак архієпископ Філарет (Гумілевський) вважав цю дату неправильною.

lavra.ua