Преподобний Петро Ординський, Ростовський, царевич
День пам'яті (н. ст.)
Місяця червня на 30-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих
Преподобний Петро, царевич Ординський, є яскравим прикладом того, що перебування пастирів Православної Церкви в Орді, важке для них, не залишалося без плодів для святої віри.
Ростовський єпископ Кирил (пам’ять 21 травня / 3 червня) ходив в Орду до хана Бергая у справах Церкви. Під час сходження нового хана на престол руські князі й пастирі зазвичай ходили на уклін до нього. Так було і за Бергая, коли він зійшов на престол після свого брата в 1257 році.
Лагідно прийнятий Бергаєм, блаженний Кирил, за його бажанням, розповідав йому про святу віру, зокрема про те, як поширював її святий Леонтій у Ростові (пам’ять 23 травня / 5 червня) і які чудеса відбуваються біля мощей його на славу імені Христового і силою Христовою. Серед слухачів бесіди єпископа з ханом був юний племінник Бергая, син його брата. Слово про віру Христову впало на добру землю — на серце доброго юнака. Він був сильно вражений тим, що чув про святу віру, і став переконуватися в порожності своєї язичницької релігії, яка передбачала поклоніння сонцю, зіркам, вогню.
Того ж року у хана захворів єдиний син, і хан, згадавши розповіді Ростовського єпископа про зцілення, що відбуваються біля гробу святителя Леонтія, витребував Кирила до себе для зцілення сина. Святитель після теплої молитви до Бога і Пресвятої Богоматері молив чудотворця Леонтія виправдати справу святої віри перед заблукалими.
Прибувши до Орди, він зцілив хворого царевича молитвою та освяченою водою. Щедро обдарований ханом, Ростовський єпископ вирушив на батьківщину. Юний племінник хана під час вторинного перебування єпископа в Орді наважився піти з ним до Ростова, щоб там прийняти святу віру. Не сміючи відкрити своїх намірів матері та боячись влади дядька, він таємно пішов із Орди і, наздогнавши дорогою єпископа, зі сльозами просив взяти його з собою. Святитель погодився.
У Ростові царевич жив у будинку єпископа, ходив дивитися на чин богослужіння, слухав читання й спів, і все його приводило в захват. Тоді в кафедральному храмі єпископа, каже древній оповідач, на лівому кліросі співали грецькою мовою, а на правому співали слов’янською.
Царевич просив охрестити його, але владика, який дбав про свою паству, велів царевичу почекати до часу, побоюючись гніву ханського на землю Руську, якщо він почує про Хрещення свого племінника. Але минуло чимало часу, помер хан Бергай, припинилися в Орді пошуки царевича, і святитель з любов’ю охрестив його з ім’ям Петро.
Новий християнин навчився руської мови, старанно читав книжки й молився, відвідував богослужіння в храмі та жив чисто і стримано, залишаючись у будинку єпископа.
Коли святий Кирил помер, 19 вересня 1261 року кафедру Ростовську посів святитель Ігнатій із Авраамієвої обителі. Петро залишився жити в кафедральному будинку. Продовжуючи старанно відвідувати храм Божий і жити побожно, часом бавився він соколиним полюванням на березі озера Неро.
Одного разу, затримавшись до ночі на цьому полюванні, він заснув біля озера. Йому з’явилися уві сні, а після пробудження й наяву, святі апостоли Петро і Павло. Жахнувся юнак, бачачи перед собою світлих мужів, чий зріст перевищував людський і які далеко осяяли навколишній морок; тричі хотів він встати і тричі падав ниц перед ними. Первоверховні апостоли, піднявши його, лагідно сказали: «Не бійся, друже Петре, ми послані до тебе Богом, у Якого ти увірував, і бажаємо, щоб і тут, де заснув ти, створено було церкву в наше ім’я; завтра ти виміняєш три ікони, одну Богородиці з Предвічним Немовлям і дві святих, віднесеш їх до єпископа та скажеш, що апостоли Петро і Павло наказують збудувати в їхнє ім’я церкву на вказаному ними місці». Потім вони дали царевичу два мішки, один з золотом, інший зі сріблом, і стали невидимі.
Блаженний Петро пробув у молитві до ранку на місці, де з’явилися йому апостоли. Потім знайшов у місті у іконописця три зазначені ікони, виміняв і поніс їх єпископові.
Тієї ж ночі святителю Ігнатію з’явилися апостоли і наказали побудувати храм на їхню честь. Наляканий тоном наказу і виглядом їхнім, Ігнатій вранці запросив до себе князя — тоді правив син мученика Василька Борис — і, розповівши йому про видіння, сказав: «Не знаю, що робити. Не розумію, де будувати храм».
У цей час вони побачили Петра з іконами на руках; єпископ і князь були вражені подивом: звідки іноземець Петро міг взяти такі прекрасні ікони, тоді як у місті на той час не було іконописця? Вислухавши розповідь Петра, вони благоговійно вклонилися святим іконам, відслужили в храмі молебень перед ними, звершили хресний хід на місце явлення святих апостолів і там у збудованій нашвидкуруч каплиці поставили дивовижні ікони.
Блаженний Петро вибрав велику площу на березі озера. На відведеному місці було побудовано храм святих апостолів, при якому було засновано чернечу обитель.
Шанування преподобного царевича Петра почалося з XIV століття. Загальноцерковне святкування його пам’яті встановлено на Соборі 1547 року.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобному Петру, царевичу Ордынскому, Ростовскому чудотворцу, глас 8
Оте́чества своего́, блаже́нне Пе́тре, удали́вся,/ и богоме́рзкую ве́ру отню́д возненави́дев,/ от тьмы́ во свет прише́л еси́,/ и всели́лся еси́ во сла́вный и многонаро́дный град Росто́в,/ в не́мже житие́ че́стно пожи́в,/ це́рковь во и́мя святы́х апо́стол Петра́ и Па́вла воздви́гл еси Христо́вою благода́тию,/ и сию́ чу́дными ико́нами, я́ко неве́сту украси́в,/ святи́теля же, и кня́зя, и вся лю́ди житие́м свои́м удиви́л еси́,/ те́мже и по сме́рти твое́й Христо́с да́ром чуде́с обогати́ тя./ Помина́й нас чту́щих пресве́тлую па́мять твою́, преподо́бне о́тче Пе́тре,// и моли́ Христа́ Бо́га, спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак преподобному Петру, царевичу Ордынскому, Ростовскому чудотворцу, глас 4
Яви́ся ве́лие со́лнце Христо́вой Це́ркви,/ просвеща́я уче́ния светлостьми́, всече́стне,/ я́ко черпа́лом златы́м,/ от кла́дязя неиско́паннаго чуде́с поче́рпл еси́,/ от исто́чника неистощи́маго,/ на па́мять успе́ния твоего́ прише́дшим, всеблаже́нне Пе́тре,// ны́не всем подава́еши грехо́в проще́ние, сла́во преподо́бным.
Тропaрь, глaсъ и7:
Nтeчества своегw2, бл7жeнне пeтре, ўдали1всz, и3 бг7омeрзкую вёру tню1дъ возненави1дэвъ, t тмы2 во свётъ пришeлъ є3си2 и3 всели1лсz є3си2 во слaвный и3 многонар0дный грaдъ рост0въ, въ нeмже житіе2 чeстнw пожи1въ, цр7ковь во и4мz ст7ы1хъ ґпcлъ петрA и3 пavла воздви1глъ є3си2хрcт0вою бл7годaтію, и3 сію2 чyдными їкw1нами, я4кw невёсту, ўкраси1въ, ст7и1телz же, и3 кнsзz, и3 вс‰ лю1ди житіeмъ свои1мъ ўдиви1лъ є3си2, тёмже и3 по смeрти твоeй хрcт0съ дaромъ чудeсъ њбогати2 тS. поминaй нaсъ, чтyщихъ пресвётлую пaмzть твою2, прпdбне џтче пeтре, и3 моли2хрcтA бг7а сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.
Кондaкъ, глaсъ д7:
Я#ви1сz вeліе с0лнце хрcт0вой цр7кви, просвэщaz ўчє1ніz свэтлостьми2, всечeстне, я4кw черпaломъ златы1мъ, t клaдzзz неиск0паннагw чудeсъ почeрплъ є3си2, t и3ст0чника неистощи1магw, на пaмzть ўспeніz твоегw2 пришeдшымъ, всебл7жeнне пeтре, ны1нэ всBмъ подавaеши грэхw1въ прощeніе, слaво прпdбнымъ.
Ще в розробці