Преподобний Олексій Зосимовський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 19-й день / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне) / місяця листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років
Преподобний Олексій Зосимовський, у миру Федір Олексійович Соловйов, народився 1846 року в багатодітній сім’ї священника в Москві. Особистість батька і його спосіб життя були основою морального й духовного становлення великого старця. З малих років Федір вирізнявся серйозністю, розсудливістю, суворо дотримувався постів, не пустував, ухилявся від галасливих дитячих розваг, співав у церковному хорі. Дуже рано хлопчик став прислуговувати батькові у вівтарі.
Закінчивши духовну семінарію, Феодор став дияконом у храмі святителя Миколая в Толмачах. У двадцять один рік він одружився, але через п’ять років улюблена дружина померла від сухоти. Вийти зі стану туги йому допомогли літературна робота в журналі “Душекорисні читання” й участь у народних читаннях, а також викладання Закону Божого в сирітському притулку.
Отець Феодор намагався ніколи не відмовляти в допомозі нужденним. Він не лише щодня роздавав гроші жебракам, а й допомагав бідним, чим міг: запрошував до будинку, годував, одягав нужденних. Одного разу на вулиці він зняв з себе верхню рясу і віддав жебракові, який тремтів від холоду.
1895 року отець Феодор був висвячений на священника до Кремлівського Успенського собору. Він дуже любив служити, служив не поспішаючи, побожно, ревно, за що його любили парафіяни. Через два роки служіння в соборі отець Феодор був одноголосно обраний духівником соборного причту. Ще через рік, незадовго до відходу в монастир, він став протоієреєм.
Одруживши єдиного сина, отець Феодор у жовтні 1898 року вступив до Смоленської Зосимової пустині. Через місяць він був пострижений в сан ієромонаха з ім’ям Олексій.
Головним і постійним його послухом стало старчество. Отець Феодор був духівником не тільки ченців, а й видних державних діячів, митрополитів і архієпископів, єпископів, а також представників інтелігенції, робітників та селян. Духовна досвідченість, сила молитви і незвичайна прозорливість приваблювали до нього багатьох. Серед духовних дітей старця була преподобномучениця велика княгиня Єлисавета Феодорівна.
Прагнення до безмовності, потреба усамітнитися, щоб зосередитися на внутрішній молитві, тілесна неміч змусили старця Олексія 1916 року піти в затвор.
1917 року, коли обирали Патріарха, старцю-відлюднику Олексію доручили вийняти жереб із ковчежця.
28 лютого 1919 року ієромонах Олексій був пострижений в схиму. Коли в 1923 році пустинь закрили більшовики, старець переїхав до Сергієва Посада й оселився з келійником у маленькому будиночку своєї духовної дочки. Коли йому щось привозили, він завжди смиренно кланявся і дякував, щодня просив у свого келійника прощення.
Помер старець 2 жовтня 1928 року. Численний сонм кліриків та ієрархів був присутній на його відспівуванні і похованні. Перед смертю він багатьом казав: “Коли вам буде важко, приходьте до мене на могилку”, показуючи, що і після смерті любов має велику силу.
25 липня 1994 року нетлінні мощі ієросхимонаха Олексія були перенесені і поставлені в соборі Смоленсько-Зосимової пустині.
У 2000 році преподобний Олексій Зосимовський був прославлений в лику святих.