Преподобний Никон (Бєляєв) Оптинський, сповідник

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 25-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідник Церкви Руської (перехідне) / місяця жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли / жовтня на 19-й день — Собор святих Архангельської митрополії

Преподобний оптинський старець Никон, сповідник (в миру Микола Митрофанович Бєляєв), народився 26 вересня 1888 року в Москві. Його дитинство пройшло у великій і дружній купецькій родині. Від батьків він успадкував любов до Церкви, чистоту і строгість вдачі. З роками у Миколи та його молодшого брата Івана виникло і зміцнилося свідоме прагнення до духовного життя. Вони вирішили піти в монастир, але не знали, в який. Порізали на смужки перелік руських монастирів і, помолившись, витягли смужку, на якій було написано: «Козельська Введенська Оптина пустинь».

Вдома не перешкоджали благому рішенню, і 24 лютого 1907 року, в день знайдення глави Іоанна Предтечі, брати приїхали до Оптиної. Їх обох з любов’ю прийняв преподобний старець Варсонофій, але якось особливо відзначив Миколу. З перших же бесід вони відчули незрозумілий тісний зв’язок один з одним, те, що називається «духовною спорідненістю».

9 грудня 1907 року, в день святкування ікони Божої Матері «Несподівана Радість», брати Бєляєви були прийняті до скитської братії. У жовтні 1908 року брат Миколай був призначений письмоводителем старця Варсонофія і звільнений від усіх послухів, окрім церковного співу і читання. До цього часу він став найближчим учнем старця Варсонофія, котрий, передбачаючи його високе призначення, готував його як свого наступника, передаючи йому свій духовний і життєвий досвід, керував його духовним життям.

У квітні 1910 року Миколай був пострижений у рясофор, а 24 травня 1915 року був пострижений в мантію. Він отримав ім’я Никон на честь святого мученика Никона (пам’ять 28 вересня). 10 квітня 1916 року преподобний Никон був висвячений на ієродиякона, а 3 листопада 1917 року удостоївся сану ієромонаха.

Після жовтневого перевороту Оптина була закрита, почалися гоніння. «Помру, але не піду» — так писав преподобний Никон у своєму щоденнику, будучи ще послушником монастиря. Ці слова виражали загальний настрій оптинської братії. Працездатні ченці створили «сільськогосподарську артіль», яка давала прожиток. Саме тоді преподобний Никон старанно трудився, роблячи все, що тільки можливо, аби зберегти монастир. В Оптиній було важко, але служба в храмах тривала.

Вперше отця Никона заарештували 17 вересня 1919 року. Влітку 1923 року монастир було остаточно закрито; братію, крім двадцяти робітників при музеї, вигнали на вулицю. Настоятель, преподобний Ісаакій, відслуживши останню соборну Літургію в Казанському храмі, передав ключі від нього преподобному Никону, благословив служити і приймати прочан на сповідь. Так преподобний Никон за святий послух настоятелю став останнім оптинським старцем. Тоді ж преподобний Нектарій, який перебував на засланні, став направляти своїх духовних чад до преподобного Никона. Доти преподобний Никон не наважувався давати поради тим, хто звертався до нього, а коли став приймати народ, то, даючи поради, завжди посилався на слова оптинських старців.

Вигнаний із обителі в червні 1924 року, він оселився в Козельську, служив в Успенському храмі, приймав народ, виконуючи свій пастирський обов’язок. У ті страшні роки вірні чада Церкви особливо потребували зміцнення й розради, і саме такою духовною опорою був преподобний Никон. Його заарештували в червні 1927 року разом з отцем Кирилом (Зленком). Три страшні роки провів преподобний Никон у Кемському пересильно-розподільчому пункті.

Після закінчення строку його засудили на заслання до Архангельської області. Перед відправкою лікар знайшов у преподобного Никона важку форму туберкульозу легенів і порадив просити про зміну місця заслання. Звиклий все робити за послух, преподобний Никон попросив поради в отця Агапіта, засланого разом з ним. Той порадив не опиратися Божій волі, і преподобний Никон змирився.

3/16 серпня 1930 року його «перемістили» із Архангельська до міста Пінега. Хворий, він довго поневірявся в пошуках житла, поки не домовився з мешканкою села Воєпола. Крім високої плати, вона вимагала, щоб батюшка, як батрак, виконував усі важкі фізичні роботи. Стан здоров’я преподобного Никона погіршувався з кожним днем, він недоїдав. Одного разу від непосильної праці він не зміг встати. І тоді господиня стала гнати його з дому.

Отець Петро (Драчов), теж засланий оптинець, перевіз отця Никона до себе в сусіднє село і там доглядав за ним. Фізичні страждання не затьмарили духу вірного раба Божого: занурений у молитву, він сяяв неземною радістю і світлом. В останні місяці своєї хвороби він майже щодня причащався Святих Христових Таїн.

У сам день своєї блаженної кончини, 25 червня/8 липня 1931 року, він причастився, прослухав канон на вихід душі. Обличчя покійного було надзвичайно біле, світле, усміхнене чомусь радісно. Промислом Божим на поховання блаженноспочилого старця преподобного Никона самих лише священнослужителів зібралося дванадцять осіб. Він був відспіваний і похований за чернечим чином на кладовищі села Валдокур’є. Господь, дарувавши Своєму вірному слузі мирну кончину, і після преставлення вшанував його відповідним до його сану й заслуг похованням.

Пам’ять про нього жива в душах тих, хто любить і пам’ятає його. З 8 липня 1989 року в день блаженної кончини преподобного отця нашого Никона оптинські насельники служать панахиди на місці його спочинку на кладовищі на Валдокур’ї. Життя праведних починається після їхньої кончини…