Преподобний Никола Святоша, князь Чернігівський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 14-й день / у Неділю другу Великого посту — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / місяця липня на 15-й день — Собор Київських святих / вересня на 20-й день — Собор Брянських святих / вересня на 22-й день — Собор Тульських святих / вересня на 28-й день — Собор усіх преподобних Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Блаженний і благовірний князь Никола Святоша був онуком Святослава Ярославича, князя Київського і Чернігівського, який заснував святу, Богом створену, Печерську церкву. Залишивши славу і багатство, честь і владу свого земного князювання заради небесного вічного і прийшовши до Печерського монастиря, він одягнувся в святий чернечий образ.

І преподобний так просяяв світлістю життя свого, що всі бачили його добрі діла і прославляли за нього Бога. Більше за всіх процвітав він у послухах. Спершу преподобний Никола працював на братію в куховарні, рубав своїми руками дрова і на своїх плечах часто носив їх з берега. Старанно робив він і все інше, потрібне для кухні. Після багатьох його трудів дізналися про те його брати, Ізяслав та Володимир, і ледве не змусили його кинути це діло. Проте цей істинний послушник випросив зі сльозами ще один рік попрацювати на кухні для братії. І всього потрудився він там три роки зі всякою старанністю і благоговінням. Потім, як майстерний і досконалий у всьому, приставлений він був сторожем до монастирських воріт і пробув там теж три роки, не відходячи нікуди, окрім церкви. Звідти взяли його служити на трапезі, і це виконував він, як слід, з готовністю.

Коли він пройшов за порядком ступені послуху, ігумен і вся братія вирішили, що йому треба мовчати в келії і працювати в тиші для свого спасіння. Він же, підкоряючись і в цьому, насадив руками біля своєї келії плодовий сад.

Не вживав він нічого іншого, окрім малої кількості спільної монастирської їжі на трапезі.

Якщо ж колись проти волі йому траплялося мати що-небудь, як князю, від своїх колишніх людей, то все роздавав він на прочан, жебраків і побудову церков, і жертвував багато богослужбових книг для них.

Часто траплялося, що коли цей блаженний князь занедужував, працюючи на послуху, тоді лікар на ім’я Петр, дізнавшись про те, готував йому ліки, аби вилікувати яку-небудь його недугу — гарячку або водяну порчу крові. Але завжди, перш ніж він приходив з ліками, Божою допомогою князь видужував і нізащо не дозволяв себе лікувати. Одного разу сталося так, що розболівся сам лікар. І послав до нього блаженний, кажучи: «Якщо не прийматимеш ліки, скоро видужаєш, а якщо не послухаєш мене, багато постраждаєш». Той же, вважаючи себе досвідченим лікарем, не послухався і випив приготовані ліки. І, бажаючи позбутися хвороби, ледве не позбувся життя. Потім він одужав молитвою святого. Знову розболівся іншим разом цей лікар, і блаженний послав до нього з такою обіцянкою: «На третій день одужаєш, якщо не лікуватимеш себе». Лікар, покараний за перший непослух, послухався блаженного і, за словом його, третього дня одужав.

Покликав блаженний зціленого і сказав йому: «Петре, тобі потрібно постригтися в ангельський образ і працювати для Господа і Його Пречистої Матері в цьому монастирі замість мене, тому що я через три місяці відійду від цього світу».

Почувши це, лікар Петр впав до ніг його і зі сльозами вигукнув: «Горе мені, господарю мій, благодійнику мій, дорогоцінне життя моє! Хто дбатиме про земну мандрівку мою, хто нагодує сірих і убогих, хто заступиться за скривджених, хто змилується над безліччю людей, які просять допомоги? Чи ж не казав я тобі: князю, пощади життя своє, тому що багатьом можеш ти бути корисний, і в твоєму житті — життя багатьох. Хіба це не ти зцілив мене силою Божою і твоєю молитвою — і тепер куди сам відходиш, пастирю добрий, на що хворієш, цілителю мій? Скажи мені, рабу твоєму, про твою смертну язву, — і якщо я не вилікую тебе, нехай голова моя буде за голову твою і душа моя за душу твою. Не відходь від мене мовчки, але відкрий мені, пане мій: звідки у тебе така звістка? Якщо від людей — я віддам за тебе моє життя; якщо ж Сам Господь сповістив тебе про це — молися Йому, щоб я помер за тебе. Якщо ти залишиш мене — то де сяду я і оплакуватиму своє сирітство? Чи не на цій купі бур’янів біля воріт, де сидиш ти? Але тут буде замкнено. Що наслідую я з майна твого, коли ти сам голий: чи це залатане руб’я, яке на тобі? Але, відійшовши від світу, ти будеш покладений в нього. Даруй мені хоч твою молитву, як в давнину Ілія Єлисеєві милість, — і я розділю глибину сердечну і води мого життя, і пройду в місце дивовижних осель до Дому Божого (Пс. 41:5) — туди, куди ти хочеш й\іти. І звірина, після заходу сонця, вміє збиратися і лягати в своєму лігві (Пс. 103:22), але я після твого відшестя не знаю, куди піду; і птах знайшов собі житло, і ластівка гніздо собі, де покласти пташенят своїх (Пс. 83:4), а ти шість років живеш в монастирі і не знайшов собі притулку. Де ж залишиш мене?»

Блаженний князь, піднявши лікаря, який плакав, сказав йому: «Не сумуй, Петре. Господь знає, як зберегти все створіння, яке Він створив Сам; Він подбає про те, щоб прогодувати голодних, заступитися за бідних і врятувати тих, які знаходяться в напасті. Буде він притулком і тобі. А брати мої по плоті хай не за мене плачуть, а за себе і за діла свої, в плачевній юдолі цього світу, аби втішитися в майбутньому блаженстві. Я ж не маю потреби в лікуванні для тимчасового життя, бо давно помер я для всього тимчасового, мертві ж не оживуть, і лікарі не воскресять, як виголошує Ісая (Іс. 26:14).

Сказавши це, блаженний пішов з лікарем до печери і приготував собі місце для поховання. У лікаря ж він спитав: «Хто із нас більше любить це місце?» Лікар же відповів з плачем: «Знаю, що, якщо ти захочеш, зможеш ублагати Господа, щоб тобі жити ще. Мене ж поклади тут!» Блаженний же сказав йому: «Хай буде тобі, як хочеш, якщо є на те воля Божа. В одному образі іночеському послужімо Йому!» Тоді лікар, за порадою блаженного, постригся в іночеський образ і провів три місяці, безперестанку вдень і вночі проливаючи на молитві сльози. Блаженний, втішаючи його, сказав: «Брате Петре, чи хочеш, щоб я взяв тебе з собою?» Той же з плачем відповів: «Хочу, щоб ти дозволив мені померти за тебе, а ти залишися тут і молися за мене». Сказав йому блаженний: «Дерзай, брате, і будь готовий; через три дні, за твоїм бажанням, відійдеш від цього життя».

Отже, Петр, причастившись Божественних і Животворящих Христових Таїн, коли настав передречений час, приліг на одрі і віддав дух свій в руки Господа.

Після смерті ж лікаря блаженний князь Святоша подвизався тридцять років, не виходячи із монастиря. Досятгнувши, згідно з ім’ям своїм, довершеного, святого життя, преставився він у вічне життя, до Святішого за всіх святих, Князя смирення, Іісуса.

У день преставлення цього святого князя ледве не все місто Київ зібралося, віддаючи йому останнє цілування і з багатьма сльозами просячи його молитов.

Особливо ж брати блаженного, Ізяслав і Володимир, дізнавшись про смерть його, плакали за ним невимовними сльозами. Ізяслав надіслав до ігумена з благанням дати йому на благословення і розраду хрест померлого, узголів’я і поміст, на якому блаженний клав поклони. Ігумен дав йому зі словами: «По вірі твоїй нехай буде тобі те, від чого чекаєш ти допомоги». Отримавши ці речі, він дбайливо зберігав їх і надіслав на монастир багато золота, щоб віддячити за пам’ять про брата.

Ізяслав цей одного разу тяжко захворів і впав у відчай вже в житті. Бачачи його при смерті, навколо нього зібралися дружина, діти і всі бояри. Він же, трохи заснувши, підвівся і просив напитися води із Печерського колодязя. Сказавши це, він онімів і вже більше нічого не міг промовити. Надіславши до Печерського монастиря, взяли там води, обмивши нею гроб преподобного Феодосія. Дав ігумен і волосяницю преподобного Святоші, щоб одягти в неї його брата. Тоді, перш ніж прийшов посланий з водою і волосяницею, князь Ізяслав сказав: «Ідіть швидше із міста назустріч преподобним отцям Феодосію і Николі». Коли увійшов посланий з водою і волосяницею, знову вигукнув князь: «Никола Святоша!»

Дали йому випити тієї води, наділи на нього волосяницю — і він раптом став здоровий. І всі прославили Бога і угодників Його.

Відтоді Ізяслав завжди брав та одягав на себе цю волосяницю, коли хворів, і негайно одужував. І в кожній битві мав він з собою цю волосяницю й залишався неушкодженим. Одного разу після гріха не наважився він одягти її на себе і тоді був убитий в бою, але спершу заповів покласти себе в ній, сподіваючись, що зцілиться принаймні від вічних хвороб і ран.

Тропарі, кондаки, молитви та величання