Преподобний Никодим Кожеєзерський, Хоз’юзький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 3-й день

Преподобний Никодим Кожеєзерський (Хоз’юзький), у миру Микита, народився в селі Іванівка Ростовського повіту в селянській родині. Ще в молодості, працюючи з батьком у полі, він почув слова: “Никодим! Никодим!”, що передвіщали йому майбутнє чернецтво.

Після смерті батьків він навчився ковальства в Ярославлі і прийшов до Москви. Микита вів найскромніше життя, задовольнявся малим, віддаючи надлишок свого заробітку жебракам. У вільний час він старанно відвідував храми і чернечі обителі.

Приятель, з яким працював Микита, мав злу дружину. Вона задумала отруїти чоловіка і насипала в їжу отруту. Чоловік її помер, а Микита, який обідав із ним, отримав важке захворювання шлунка і довго страждав від цієї хвороби. Одного разу йому з’явився блаженний Василій і дав випити з посудини. Відтоді хвороба залишила Микиту.

Якось, проходячи Кулишки, Микита зупинився біля хатини юродивого Ілії, який, побачивши його, закричав: “Хоз’юзький пустельник прийшов!” Ці слова сильно вразили Микиту, і він сприйняв їх як покликання до чернечого життя: продавши майно, він прийшов до архімандрита Чудового монастиря Пафнутія і попросив прийняти його до складу братії.

У монастирі він був пострижений з ім’ям Никодим. Одинадцять років преподобний був прикладом для братії монастиря в смиренні, слухняності, нестяжанні та братолюбстві.

1602 року архімандрит Пафнутій був поставлений митрополитом Сарським і взяв з собою преподобного Никодима. Але угодник Божий шукав життя усамітненого і подвижницького. Через рік преподобний Никодим з благословення архіпастиря вирушив на північ і вступив спочатку до спільножительної Кожеєзерської обителі, де прожив півтора року.

Бажання безмовності привело його на річку Хоз’югу за п’ять верст від Кожеєзерського монастиря. Там він поставив собі в лісовій гущавині невелику келію і прожив у ній усамітнено тридцять п’ять років, наслідуючи преподобного Павла Фівейського. У повній тиші, далеко від світу звершував святий суворе молитовне правило про світ.

Він ділився з братією обителі рибою, яку любив ловити на вудку. Дикі олені безбоязно ходили і годувалися біля пустельника. Ніч преподобний Никодим проводив у молитві і тільки зрідка дозволяв собі дрімати сидячи.

Полум’яна молитва і надія на допомогу Божу не раз рятували преподобного від бід. Так, одного разу загорілася його келія, але він не залишив її. Взявши ікону Божої Матері, святий став молитися Богові; несподівано пішов дощ, і вогонь згас. Іншим разом святий Никодим по молитві своїй був позбавлений повені.

Коли побудована преподобним келія стала такою застарілою, що загрожувала завалитися, ченці Кожеєзерської обителі поставили старцеві нову келію. Поруч з нею преподобний Никодим своїми руками викопав могилу і часто спускався до неї для молитви. Одного разу він молився в могилі всю Святу Чотиридесятницю. Суворими подвигами він досягнув високих духовних дарів, зокрема дару сліз і безперервної молитви. Бог нагородив його благодатною прозорливістю і силою зцілення хвороб.

Одного разу святому Никодиму з’явилися два світлоносних мужі: святитель Олексій, митрополит Московський, і преподобний Діонісій, архімандрит Свято-Троїцького Сергієвого монастиря. Вони сповістили преподобному про час його відшестя до Господа, яке і відбулося через сорок днів, 3 липня 1640 року.

Мощі преподобного Никодима спочивали під спудом у Богоявленському храмі Кожеєзерської обителі. Біля гробу преподобного Никодима і в пустелі, на місці келії святого, де пізніше був поставлений хрест, хворі отримували зцілення. Чернеча мантія і посох святого також отримали цілющу силу.

Преподобний Никодим багатьом з’являвся в сонних видіннях, особливо заблукалим мандрівникам і мореплавцям, направляючи їх на вірний шлях і рятуючи від смерті.

Житіє святого написав його учень ієромонах Яків.

Тропарі, кондаки, молитви та величання