
Преподобний Мартиніан і преподобні Зоя та Фотинія (Світлана)
День пам'яті (н. ст.)
Місяця лютого на 13-й день
Преподобний Мартиніан з вісімнадцяти років оселився в пустелі, поблизу міста Кесарії Палестинської. Там він пробув у подвигах і безмовності двадцять п’ять років, удостоївшись благодатного дару зцілення хвороб.
Однак ворог не залишав самітника, наводячи на нього різні спокуси. Одного разу жінка-блудниця посперечалася з розбещеними людьми, що спокусить святого Мартиніана, слава про доброчесне життя якого поширилася містом. Вона прийшла до нього вночі під виглядом подорожньої, просячи ночівлі. Святий впустив її, бо була непогода. Та ось лукава гостя перевдягнулася в дорогий одяг і стала спокушати подвижника.
Тоді святий вийшов із келії, запалив багаття і став босими ногами на палаюче вугілля. Водночас він казав собі: «Важко тобі, Мартиніане, терпіти цей тимчасовий вогонь, як же ти терпітимеш вічний вогонь, приготований тобі дияволом?».
Жінка, вражена цим видовищем, розкаялася і просила святого наставити її на шлях спасіння. За його вказівкою вона вирушила у Віфлеєм, до монастиря святої Павли. Там вона прожила у суворих подвигах дванадцять років до своєї блаженної кончини. Жінку звали Зоя.
Зцілившись від опіків, святий Мартиніан віддалився на безлюдний скелястий острів. На ньому він прожив просто неба декілька років, харчуючись їжею, яку йому час від часу привозив корабельник, а преподобний плів для нього кошики.
Якось під час сильної бурі розбився корабель. До острова, де спасався святий Мартиніан, хвилі принесли на уламках корабля дівицю на ім’я Фотинія. Святий Мартиніан допоміг їй вибратися на острів. «Залишайся тут, — сказав він їй, — ось хліб і вода, а через два місяці прибуде корабельник».
Сам преподобний кинувся в море і поплив. Два дельфіни винесли його на сушу. Відтоді блаженний Мартиніан став вести життя мандрівника.
Так тривало два роки. Одного разу, прийшовши до Афін, святий захворів. Відчуваючи наближення кончини, він увійшов до храму, ліг на підлогу, покликав єпископа і попросив віддати його тіло похованню. Це сталося близько 422 року.
Блаженна дівиця Фотинія залишилася жити на острові. Вона провела на ньому в усамітненні шість років, після чого віддала душу Богові. Її кончину відкрив все той самий корабельник, котрий привозив їй, як і преподобному Мартиніану, їжу. Він перевіз тіло блаженної Фотинії до Кесарії Палестинської. Там воно було з честю поховане єпископом і кліром.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобному Мартиниану, глас 8
Пла́мень искуше́ний слез тече́ньми погаси́л еси́, блаже́нне,/ и, морска́я волне́ния, и звере́й стремле́ния обузда́вый, взыва́л еси́:// препросла́влен еси́, Всеси́льне, огня́ и бу́ри спасы́й мя.
Кондак преподобному Мартиниану, глас 2
Я́ко подви́жника благоче́стия иску́сна,/ и страда́льца произволе́нием честна́го,/ и пусты́ни жи́теля и все́льника,/ в пе́снех досто́йно восхва́лим Мартиниа́на присночестна́го:// той бо зми́я попра́.
Тропaрь, глaсъ и7:
Плaмень и3скушeній слeзъ течeньми погаси1лъ є3си2, бл7жeнне, и3 морск†z волнє1ніz, и3 ѕвэрeй стремлє1ніz њбуздaвый, взывaлъ є3си2: препрослaвленъ є3си2, всеси1льне, nгнS и3 бyри сп7сhй мS.
Кондaкъ, глaсъ в7.
Под0бенъ: Твє1рдыz:
Ћкw подви1жника бл7гочeстіz и3скyсна, и3 страдaльца произволeніемъ честнaго, и3 пустhни жи1телz и3 всeльника, въ пёснехъ дост0йнw восхвaлимъ мартініaна присночестнaго: т0й бо ѕмjz попрA.
Ще в розробці