Преподобний Мартиніан і преподобні Зоя та Фотинія (Світлана)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 13-й день

Преподобний Мартиніан з вісімнадцяти років оселився в пустелі, поблизу міста Кесарії Палестинської. Там він пробув у подвигах і безмовності двадцять п’ять років, удостоївшись благодатного дару зцілення хвороб.

Однак ворог не залишав самітника, наводячи на нього різні спокуси. Одного разу жінка-блудниця посперечалася з розбещеними людьми, що спокусить святого Мартиніана, слава про доброчесне життя якого поширилася містом. Вона прийшла до нього вночі під виглядом подорожньої, просячи ночівлі. Святий впустив її, бо була непогода. Та ось лукава гостя перевдягнулася в дорогий одяг і стала спокушати подвижника. 

Тоді святий вийшов із келії, запалив багаття і став босими ногами на палаюче вугілля. Водночас він казав собі: «Важко тобі, Мартиніане, терпіти цей тимчасовий вогонь, як же ти терпітимеш вічний вогонь, приготований тобі дияволом?». 

Жінка, вражена цим видовищем, розкаялася і просила святого наставити її на шлях спасіння. За його вказівкою вона вирушила у Віфлеєм, до монастиря святої Павли. Там вона прожила у суворих подвигах дванадцять років до своєї блаженної кончини. Жінку звали Зоя.

Зцілившись від опіків, святий Мартиніан віддалився на безлюдний скелястий острів. На ньому він прожив просто неба декілька років, харчуючись їжею, яку йому час від часу привозив корабельник, а преподобний плів для нього кошики.

Якось під час сильної бурі розбився корабель. До острова, де спасався святий Мартиніан, хвилі принесли на уламках корабля дівицю на ім’я Фотинія. Святий Мартиніан допоміг їй вибратися на острів. «Залишайся тут, — сказав він їй, — ось хліб і вода, а через два місяці прибуде корабельник». 

Сам преподобний кинувся в море і поплив. Два дельфіни винесли його на сушу. Відтоді блаженний Мартиніан став вести життя мандрівника.

Так тривало два роки. Одного разу, прийшовши до Афін, святий захворів. Відчуваючи наближення кончини, він увійшов до храму, ліг на підлогу, покликав єпископа і попросив віддати його тіло похованню. Це сталося близько 422 року.

Блаженна дівиця Фотинія залишилася жити на острові. Вона провела на ньому в усамітненні шість років, після чого віддала душу Богові. Її кончину відкрив все той самий корабельник, котрий привозив їй, як і преподобному Мартиніану, їжу. Він перевіз тіло блаженної Фотинії до Кесарії Палестинської. Там воно було з честю поховане єпископом і кліром.

Тропарі, кондаки, молитви та величання