Преподобний Леонід Устьнедумський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 17-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Новгородських святих і Собор Вологодських святих (перехідні)

Преподобний Леонід народився в 1551 році в Пошехонсько-Ярославській землі від батька Филипа, селянина, і матері Катерини. До п’ятдесятирічного віку він займався землеробством, але в 1603 році побачив дивовижний сон, у якому йому велено було йти до Моржевської Миколаївської пустині на Двіні, взяти звідти ікону Пресвятої Богородиці Одигітрії, перенести її в Усольський (нині Сольвичегодський) повіт на річку Лузу до Туриної гори і там, влаштувавши храм в ім’я ікони Одигітрії, залишатися.

Думаючи, що це одкровення було випадковим сновидінням, Леонід не наважувався на виконання повеління, натомість пішов до Новгородського Кожеєзерського монастиря, де в 1603 році прийняв чернечий постриг і жив цілий рік. Із нього він вирушив до Соловецької обителі і там прожив три роки, працюючи на пекарні. Зрештою, переконаний сновидінням, яке бачив знову і знову, преподобний Леонід вирушив до Миколаївської пустині та, провівши в ній рік у монастирських трудах, відкрив її настоятелеві своє видіння.

Одержавши ікону Одигітрії, Леонід пішов на призначене місце до річки Луги й оселився поблизу Туриної гори, біля річки Якушиці, у сплетеній із хворосту хижі. Однак тамтешні жителі вигнали його, і він відійшов на два поприща вздовж Лузи. За допомогою одного селянина святий зрубав собі келію і біля неї побудував каплицю, після чого сходив до Ростова, аби попросити у митрополита Ростовського Філарета, майбутнього патріарха Московського і всієї Русі, антимінс і благословення на заснування церкви.

У Ростові преподобний Леонід отримав антимінс і був висвячений на ієромонаха. Повернувшись, він у 1608 році збудував дерев’яну церкву на честь Введення до храму Божої Матері, де поставив вищезгадану ікону Одигітрії.

Болота, що оточували влаштовану преподобним обитель, робили її незручною для спільножительства, тож для їхнього осушення він прокопав від річки Лузи канал у Чорне озеро. Святий Леонід назвав його Недумою річкою у зв’язку з наступним випадком. Під час риття каналу Леонід був ужалений змією, і у нього зародилася думка про згубні наслідки отрути. Ця думка жахнула його, проте, поклавши уповання на Бога, він наважився не думати про небезпеку. Преподобний Леонід залишився неушкодженим.

Згодом він взявся за нову роботу. Угодник Божий прокопав ще два канали: від Чорного озера до Святого озера і від Святого озера до Чорної річки; таким чином, він провів цю річку, яка витікала із непрохідних лісових боліт, у річку Лузу.

Але навіть попри це не можна було осушити місце, бо весняна вода під час розливу Лузи затоплювала монастир. Це змусило перенести обитель на один мис над Чорним озером біля річки Недуми. З благословення митрополита Ростовського преподобний Леонід поставив на новому місці Введенську церкву з приділом великомучениці Параскеви П’ятниці. 25 травня 1652 року храм було освячено архімандритом Устюзького Архангельського монастиря Арсенієм.

Після влаштування Устьнедумської обителі, 17 липня 1654 року преподобний Леонід відійшов до Господа у віці ста п’яти років.

У колишній монастирській, а нині парафіяльній Богородичній церкві донині зберігається волосяниця преподобного.

Тропарі, кондаки, молитви та величання