Преподобний Киріак Палестинський, пустельник

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 29-й день

Преподобний Киріак († 556 р.) народився в Коринфі в сім’ї пресвітера соборної церкви Іоанна і дружини його Євдоксії. Родич пресвітера Іоанна єпископ Коринфський Петро, бачачи, що Киріак зростає тихим і розсудливим отроком, поставив його читцем у церкві. Постійно вправляючись у читанні Святого Письма, юний Киріак всією душею поринув до Господа і з молодих років намагався проводити богоугодне життя.

У віці вісімнадцяти років, будучи присутнім на церковній службі, Киріак був глибоко зворушений, почувши слова Євангелія: «Якщо хто хоче йти за Мною, зречись себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною» (Мф. 16:24). Зрозумівши свій шлях, Киріак звершив молитву, вийшов із церкви і, не заходячи додому, таємно відправився на пристань. Там він сів на корабель і вирушив до Єрусалима.

Відвідавши в Єрусалимі святі місця, Киріак декілька місяців пробув в розташованому поблизу Сіону монастирі, ігуменом якого був авва Євсторгій. Там він старанно працював на всіх монастирських послухах. Потім з благословення ігумена він попрямував до пустельної Лаври преподобного Євфимія Великого (пам’ять 20 січня). Святий Євфимій, провидівши в юнаку великі Божі дари, постриг його в чернечий образ. Він направив його під керівництво преподобного Герасима (пам’ять 4 березня), який подвизався на Йордані, в обителі святого Феоктиста, бо ця обитель також перебувала у віданні преподобного Євфимія.

Бачачи юність Киріака, святий Герасим наказав йому жити в постійному спілкуванні з братією. Молодий чернець старанно виконував монастирські послухи, щиро молився, мало спав, їжу вживав через день, нічого не куштуючи, окрім хліба і води.

У Великий піст святий Герасим мав звичай віддалятися в пустелю Рува і повертатися до обителі в Неділю ваій. Туди він став брати з собою і святого Киріака. Там на повній самоті подвижники поглиблювали свої труди, і преподобний Герасим щотижня причащав свого учня Святих Таїн.

Після кончини преподобного Герасима двадцятисемирічний чернець Киріак повернувся до Лаври преподобного Євфимія, якого теж уже не було в живих. Він попросив собі відокремлену келію і там перебував у глибокій тиші, маючи спілкування лише зі своїм другом ченцем Фомою. Але невдовзі Фома був посланий до Александрії, де був висвячений на єпископа, а святий Киріак в глибокому мовчанні провів десять років.

У віці тридцяти семи років він був висвячений у сан диякона. Коли між обителями преподобного Євфимія і преподобного Феоктиста відбувся поділ, святий Киріак віддалився до Сукійського монастиря преподобного Харитона (пам’ять 28 вересня). У цій обителі тих, хто приходив, приймали як початківців. Так само був прийнятий і святий Киріак, який смиренно трудився на загальних монастирських послухах.

У сорок років преподобний Киріак був рукопокладений в сан пресвітера і призначений канонархом. У цьому званні він трудився вісімнадцять років. Загалом він пробув в обителі святого Харитона тридцять років.

Протягом цього часу преподобний Киріак віддавався великому подвижництву, яке ретельно приховував. Утримання і лагідність його були надзвичайні. Щовечора преподобний Киріак читав у келії Псалтир до того часу, як лунав благовіст до полуношного співу.

Досягнувши сімдесяти років, преподобний вирішив вести ще суворіше життя. Він пішов у пустелю Натуфа, взявши з собою свого учня Іоанна. У пустелі відлюдники харчувалися лише гірким зіллям, яке по молитві святого Киріака робилося солодким, стаючи придатним до споживання.

Після п’яти років суворого усамітнення про пустельників дізнався один селянин. Він привів до преподобного Киріака свого хворого біснуватого сина, і святий зцілив його. Відтоді багато хто став приходити до преподобного зі своїми потребами. Він же шукав все більшого усамітнення і віддалився в пустелю Рува, де пробув ще п’ять років.

На вісімдесятому році життя преподобний Киріак віддалився до місця, яке знаходилося за сотню верст від Сукійського монастиря. У цьому сокровенному місці, званому Сусаким, сходилися дві висохлі річки. За переданням, це місце згадував святий пророк Давид у своєму псалмі, кажучи: «Ти висушив річки, що не пересихали» (Пс. 73:15). У цій далекій пустелі преподобний Киріак прожив сім років. Потім до нього з’явилася братія із сукійського монастиря, просячи його духовної допомоги в годину голоду і смертоносних хвороб. Вони благали святого Киріака повернутися до обителі. Преподобний, зворушений благаннями братії, повернувся і оселився в печері, де раніше подвизався преподобний Харитон.

Своїм поверненням преподобний Киріак надав велику допомогу Церкві в боротьбі з розповсюдженою єрессю послідовників Орігена. Чернець Кирил, який і сам був ченцем Лаври святого Євфимія, написав житіє преподобного Киріака. Він розповів, як був посланий із Лаври до обителі святого Савви, до єпископа Іоанна безмовника і від нього до преподобного Киріака. Преподобний передрік близьку смерть єресеначальників Нона та Леонтія, що незабаром і сталося, так що єресь перестала поширюватися.

На дев’яносто дев’ятому році життя преподобний Киріак знову пішов у Сусаким і там жив з учнем своїм Іоаном. У цей час його знову відвідав чернець Кирил. Цього разу преподобний пробув у Сусакимі вісім років.

В останні роки його перебування в пустелі Господь відкрив преподобному Киріаку, що він не один служить Богу у своєму усамітненні, а є інші таємні раби Божі, які підносять до Нього свої молитви і про яких світ не знає. Відкрито це було так. Одного разу учень преподобного Іоанн і його друг Парамон ішли із обителі до преподобного в його пустелю. Дорогою вони побачили вдалині, в глибині пустелі, людину, яка втекла від них до печери. Підійшовши до неї, вони довго стукали, просячи жителя печери розповісти їм про себе. Зрештою зсередини печери, так і не виходячи до них, на їхні голоси відгукнулася відлюдниця, яка просила братію залишити її. Але вони благали її відкрити їм своє ім’я і сказати, чи давно вона тут спасається. Відлюдниця сказала, що її ім’я Марія, а живе вона цілком на самоті вісімнадцять років. Ніхто ніколи не приходив до неї, і ніхто не знав про її подвиги, які залишилися в таємниці.

Блаженна Марія просила молитов преподобного Киріака і просила його учнів, щоб на зворотному шляху від преподобного вони ще раз до неї зайшли. Коли учні сказали про це святому Киріаку, він віддав подяку Богові за те, що є стільки святих, які приховані від людей і служать Йому, не тільки чоловіків, а й жінок. Він послав Іоанна з Парамоном назад до блаженної Марії. Але коли вони прийшли до печери, то знайшли святу вже померлою. Захопивши із обителі все необхідне для поховання, вони повернулися і поховали святу самітницю недалеко від її печери.

За два роки до смерті преподобний Киріак повернувся до монастиря і знову оселився в печері святого Харитона. Наприкінці життя праведний старець був як і раніше рухливий. Він з ретельністю співав стоячи і ніколи не бував без діла, молячись або займаючись якою-небудь роботою.

Коли настав час його смерті, преподобний Киріак, покликавши братію, всіх благословив і зі всіма попрощався. Потім він глянув на небо, простягнув руки, помолився і тихо відійшов до Господа у віці ста дев’яти років.

Тропарі, кондаки, молитви та величання