Преподобний Ісаакій (Антимонов), Оптинський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 22-й день / липня на 19-й день — Собор Курських святих / жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

Преподобний Ісаакій, в миру Іван Іванович Антимонов, народився в Курську 31 травня 1810 року в патріархальній купецькій сім’ї, яка користувалася незмінною повагою городян за бездоганну чесність і суворий християнський уклад життя, милосердя до бідних та прикрашання міського храму.

Майбутній великий оптинський старець зростав в обстановці любові, слухняності батькам, у твердому дотриманні церковного статуту і моральної суворості. Хлопчик був скромний і добрий, мовчазний і стриманий, але не похмурий. Він не був чужий жарту, був дотепний і простий у спілкуванні.

Думка про відхід до монастиря довгі роки визрівала в душі благочестивого юнака, змушеного допомагати батькові в торгових справах. До тридцяти шести років вона остаточно зміцніла. Цьому сприяло також прийняття чернецтва його старшим братом Михайлом.

У 1847 році, прийнявши тверде рішення, він залишив рідну домівку і вступив послушником до скиту знаменитої вже тоді своїми старцями Введенської Оптиної пустині, в укладі якої було заведено духовну опіку над кожним братом у старця. Послушник Іоанн був ввірений оптинському старцю преподобному Макарію, ім’я якого було відоме далеко за межами обителі. Під його духовним керівництвом пройшли роки послуху: спочатку на пасіці, потім у хлібопекарні та кухарем у монастирській трапезній, спів на кліросі, спів келійний — з благословення старця Макарія. Брат Іоанн був також плетієм книг.

Неухильно виконував Іоанн належне всякому послушнику келійне правило. Згодом, після прийняття рясофора в 1851 році й постригу в мантію в 1854 році, він дедалі ревніше і ревніше ставився до вдосконалення свого внутрішнього духовного світу, не даючи собі поблажок ні в чому. Преподобний був суворий у примусі себе до розумного ділання і до відвідання монастирських богослужінь, обмежував себе в їжі та відпочинку.

Уникаючи честолюбних думок і остерігаючись тому будь-якого звеличення, він прийняв 1855 року рукопокладення в сан ієродиякона, а потім, 1858 року, висвячення в сан ієромонаха винятково як послух своєму духовному батькові, старцю Макарію. І після прийняття сану преподобний Ісаакій залишився таким самим скромним, щирим та відкритим у стосунках з братіями, яким був колись. Водночас він став ще суворішим і вимогливішим до себе, у всьому покладаючись на духовні настанови старця.

Можливо, так, у виконанні послухів, чернечих правил, дотриманні церковного уставу, у духовному вдосконаленні й поступовому сходженні «від сили в силу» і пройшло б усе його життя в монастирі. Але Богові було угодно інше.

У 1860 році, вже тяжко хворий, преподобний старець Макарій, передчуваючи близький кінець, заповідав своєму духовному синові, преподобному Ісаакію, перейти під керівництво великого оптинського старця Амвросія, учня блаженного старця Макарія. А невдовзі, в 1862 році, після смерті настоятеля Оптиної пустині старця Мойсея преподобний Ісаакій став його наступником.

Протягом тридцяти з гаком років керував він монастирем, продовжуючи розпочате ще преподобним Мойсеєм будівництво, на ті часи чимале. Зокрема, завдяки його старанням було добудовано храм Всіх святих на новому кладовищі, споруджено новий іконостас у Казанському соборі та перебудовано старий у Введенському. Також було зроблено новий розпис стін, побудовано монастирську лікарню з аптекою для безплатного користування й з церквою при лікарні в ім’я святого Іларіона Великого, книжкову крамницю і двоповерхову будівлю рухлядної.

Під мудрим управлінням отця Ісаакія Оптина купила лісові ділянки, і так була вирішена проблема палива. Ним же було здійснено купівлю лугових земель на болховському млині, відкрито свічковий завод, заохочувалося розведення монастирських садів і городів. Таким чином Оптина пустинь у другій половині XIX століття стала процвітаючим монастирем.

Але господарськими турботами не обмежувалася діяльність настоятеля. Головним для нього було по-батьківськи суворе піклування про виконання братією чернечих послухів і уставу. Водночас він не робив винятку і для себе.

Уже будучи ігуменом, а пізніше, з 1885 року, архімандритом, преподобний не вчиняв без благословення старця жодних монастирських справ і навчав цьому братію. «Отці і братія! Потрібно ходити до старця для очищення совісті», — часто повторював він. Побожно, майже до умалення себе стояв він зі всіма в черзі до свого духівника, преподобного старця Амвросія, і розмовляв із ним, стоячи на колінах, наче простий послушник.

В останні роки життя настоятеля багато скорботи випало на його долю. Особливо важко пережив він від’їзд старця Амвросія до Шамординської громади. «Двадцять дев’ять років провів я настоятелем при старці і скорбот не бачив. Тепер же, мабуть, угодно Господу відвідати мене, грішного, скорботами», — говорив він.

Здоров’я його стало помітно слабшати, і він келійно прийняв постриг у схиму. Невдовзі відійшов до Господа великий старець преподобний Амвросій, і на настоятеля, преподобного Ісаакія, надійшли таємні доноси про нездатність його, у похилому віці та через хворобу, керувати обителлю. І хоча братія однодушно стала на захист свого настоятеля, сили його вже згасали.

Помирав він тихо, оточений чадами своїми, які плакали і яким він дав останню настанову: «Любіть Бога і ближніх, любіть Церкву Божу, у службі церковній, у молитві шукайте благ не земних, а небесних; тут, у цій святій обителі, де ви поклали початок чернечого життя, і закінчуйте дні свої». Преподобний отець наш Ісаакій спочив у Господі 22 серпня / 4 вересня 1894 року.

Це був істинний послідовник тієї традиції старчества, яка відрізняла уклад Оптиної пустині від інших монастирів країни, а саме суворого послуху всієї братії старцям-духівникам, незалежно від сану та ієрархічного звання.

Все життя преподобного Ісаакія стало гідним продовженням духовного подвигу, розпочатого ще його попередником, преподобним Мойсеєм, та іншими великими оптинськими старцями.

Тропарі, кондаки, молитви та величання