Преподобний Іоанн Святогорець Вишенський

Місяця липня на 16-й день

Афонський старець Іоанн Вишенський (1550-ті – 1620-ті рр.) був одним із видатних вітчизняних подвижників, які відіграли важливу роль в протистоянні польсько-католицької експансії і відродження Православ’я в Україні в XVII столітті. Ще за життя він користувався глибокою пошаною серед монахів Волині і Галичини, які називали його з повагою «великий старець Іван Вишенський Святогорець».

Факт церковного шанування старця Іоанна зафіксований навіть у офіційних соборних актах. Так, Церковний Собор Київської Митрополії, що відбувся в Луцьку під головуванням митрополита Іова (Борецького) в 1621 році, в одному зі своїх документів від імені всієї Церкви називає старця Іоанна «преподобним чоловіком» і «блаженним», «в житії і богослов’ї квітнучим». Значно пізніше, вже в XIX століті, Пантелеймон Куліш називав його «афонським апостолом». На Афоні старець трудився понад 40 років.

Серед численних заслуг подвижника, крім ревного захисту батьківської православної віри, варто також назвати участь у заснуванні Великого Манявського скиту в Карпатах і відродження афонських уставів у монастирях у Галицько-Волинському краї в XVII столітті.

Життя і діяльність старця Іоанна збіглися з трагічними подіями гонінь на Православну віру в Речі Посполитій, у зв’язку з чим його зусилля і послання були спрямовані, головним чином, на захист православної віри.

Його твори лягли в основу нового напряму в українській літературі — полемічного, що отримав розвиток після Брестської унії. На творах Вишенського виховувалося кілька поколінь письменників, церковно-культурних і громадських діячів в Україні. Його послання навіть за радянських часів вміщували в шкільні підручники і хрестоматії. Завдяки творінням афонського старця-пустельника XVII століття вже в ХХ столітті багато молодих людей під час панівного атеїзму вперше долучалися до духовної скарбниці Православ’я і вірі в Бога.

Як і більшість афонських подвижників, старець Іван Вишенський не прагнув до популярності і слави серед людей, тому про його життя збереглося мало відомостей. В основному вони почерпнуті з коротких згадок у його ж листах або інших уривчастих джерелах. З писань старця відомо, що народився він в місті Судова Вишня в Галичині (нині Львівська область). Точна дата його народження невідома, тому на основі непрямих свідчень більшість дослідників вважали, що народився він між 1533 і 1550 роками. Очевидно, походив Іван Вишенський із місцевого шляхетського роду і отримав непогану початкову освіту.

До виходу на Святу Гору Афон життя і діяльність ченця тісно були пов’язані з Волинню. Відомо, що проживав він в Луцьку та Острозі. Опікуном молодого Вишенського був захисник Православ’я в Речі Посполитій, маршалок Волинської землі і воєвода Київський князь Василь-Костянтин Острозький (нащадок преподобного Феодора Острозького, нетлінні мощі якого спочивають у Києво-Печерській Лаврі).

З послань Івана Вишенського випливає, що, крім Острога та Луцька, він бував у Любліні та Львові, був тісно пов’язаний із Львівським братством.

Про старця Іоанна неодноразово згадується в житії преподобного Іова (Княгиницького). Судячи зі всього, преподобний Іов подорожував на Афон у супроводі саме Іоанна Вишенського, як найближчого свого друга.

На Афоні отець Іоанн спершу трудився в «русику» — старовинному давньоруському монастирі св. Пантелеймона, і в скиті «Ксилургу», що діяв при ньому.
Тут, віддалившись від суєти «світу цього», він намагався осягнути основи святоотцівської аскетики і знайти молитовне усамітнення й мовчання. Однак остаточно відсторонитися від «світу» і загубитися серед безвісних афонських самітників-ісихастів йому так і не вдалося. Уже в 1596 р на Афон до старця Іоанна написав лист місцеблюститель Константинопольського патріаршого престолу і Патріарх Александрійський святитель Мелетій I, який закликав його вступити в полеміку з уніатами. Той факт, що до Івана Вишенського звернувся сам патріарх, свідчить про те, що старець був уже досить відомий і мав певний духовний авторитет.

Відповіддю на таке звернення і стали перші полемічні послання старця Іоанна. До наших днів збереглося 16 його творів. Три з них були складені до Брестської унії, інші 13 написані після унії 1596 року і присвячені переважно апології православної віри і викриттю католицького вчення, а також єпископату і духовенства, що відпали від Православ’я.

Після декількох років інтенсивної переписки, близько 1604 року старець Іоанн приїхав в Україну. Він зустрівся зі своїми однодумцями, відвідав ряд православних монастирів на Волині і в Галичині. Його приїзд був викликаний необхідністю надати допомогу преподобному Іову (Княгиницькому) та ігумену Ісаакію (Борисковичу) в здійсненні затіяної ними за підтримки князя Острозького масштабної монастирської реформи. Її метою було переведення ряду галицько-волинських монастирів на афонський устав з тим, щоб в умовах протистояння унії вони стали справжніми духовними центрами Православ’я та ісіхастської традиції.

За участю старця Іоанна в цей час за афонським зразком були перетворені Дерманський, Угорницький, Унівський, Почаївський та інші монастирі, а також заснований знаменитий Манявський скит, що мав важливе значення у відродженні православного чернецтва в Західній Україні.

Успішно виконавши цю місію, Іоанн Вишенський близько 1607 року знову повернувся на Святу Гору й оселився у відлюдницькій печері преподонбого Косми, неподалік від болгарського Зографського монастиря.

Одна з останніх прижиттєвих згадок про старця Іоанна Вишенського є у визначенні Собору 1621 року, що пройшов в Луцьку під головуванням Київського митрополита Іова (Борецького). Судячи зі змісту цього документа, станом на 1621 рік він був ще живий. Більше того, Церковний Собор Київської Митрополії від імені всієї Церкви називає старця Іоанна «преподобним чоловіком» і «блаженним», «в житті і богослов’ї квітучим». Той факт, що Собор окремою постановою наказав запросити «блаженного старця» з Афона в Україну, свідчить про його шанування і високий духовний авторитет на батьківщині ще за життя.

Старець Іоанн помер між 1620-ми і 1630-ми роками в печерному затворі, відмовившись від їжі і приймаючи раз в тиждень лише антидор, просфори і святу воду, які доставляли до його наскельної печери по мотузці. Точна дата кончини старця Іоанна Вишенського достеменно невідома. Все життя віддаляючись від мирської слави і суєти, він пішов в інший світ, як і личить афонским подвижникам, — тихо і непомітно, не залишивши про це ніяких слідів. Так і йдуть більшість афонських старців, і лише з роками особливим Промислом Божим про декого із них стає відомо у світі. Саме так і сталося з часом зі старцем Іоанном.

У листі ченця Манявського скиту Леонтія від 9 вересня 1633 року вперше згаданий старець Іоанн Вишенський, який преставився. Більше того, отець Леонтій пише про нього з глибокою повагою і називає «блаженної пам’яті великий старець Іван Вишенський Святогорець». Таким чином, на підставі цього документа можна однозначно констатувати, що помер старець не пізніше 1633 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання