Преподобний Іларіон Оптинський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 18-й день / жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли

Преподобний Іларіон, у миру Родіон Микитович Пономарьов, народився у великодню ніч з 8 на 9 квітня 1805 року в сім’ї Микити Филимоновича і Євфимії Никифорівни Пономарьових. Його батько був людиною благочестивою і займався кравецьким ремеслом. Згодом слідом за сином і він прийняв чернецтво в Оптиній пустbys з ім’ям Нифонт, працював на скитській пасіці і помер у 1849 році.

Усе дитинство і юність Родіона пройшли в батьківському домі в Новохоперському повіті Воронезької губернії. Святий у дитинстві мав тихий, лагідний норов. Будучи водночас незграбним, він рідко грав зі своїми однолітками, любив сидіти вдома і допомагав батькові в його ремеслі.

Мати Родіона з семирічного віку пророкувала отрокові чернецтво. Він ще з дитинства відчував у собі прагнення стати ченцем і думав, що кравецьке ремесло йому знадобиться в чернечому житті.

1829 року, у віці двадцяти чотирьох років, Родіон переїхав зі своїм сімейством до міста Саратов, де провів дев’ять років життя. Будучи ревнителем благочестя, він невідступно дотримувався уставів Православної Церкви. Родіон також по-батьківськи наставляв робітників своєї артілі щодо моральності і неухильного виконання християнських обов’язків. Він навчив своїх робітників церковного співу і читання, а марнослів’я й непристойні жарти під час роботи всіляко заборонялися. Сам Родіон був надзвичайно м’який, лагідний і миролюбний.

У Саратові під покровительством владики Якова Родіон Микитович мужньо боровся з розкольниками різних толків за чистоту православ’я.

Поступово, з духовною зрілістю, прийшла й остаточна рішучість залишити все і піти за Христом. Ще не знаючи, яку вибрати обитель, Родіон частину 1837-го і весь 1838 роки провів у поїздках монастирями країни. Відвідавши багато обителей, він заспокоївся духом лише в Козельській Оптиній пустині. 13 березня 1839 року Родіон вступив послушником до скиту в ім’я святого Іоанна Предтечі при Оптиній пустині.

На той час у монастирі перебували блаженні старці Леонід і Макарій. Родіона поселили на проживання по сусідству з келією колишнього валаамського ігумена отця Варлаама, який справив благодійний вплив на майбутнього старця. Сповідалися братія у преподобного Макарія. Водночас Родіон щодня ходив на відкриття помислів у монастир до старця Леоніда.

Після призначення 1 грудня 1839 року преподобного Макарія скитоначальником Родіон був обраний ним як келійник. У цьому послуху він пробув протягом двадцяти років, тобто до дня блаженної кончини старця Макарія в 1860 році.

13 серпня 1849 року Родіон був пострижений у чернецтво і став ченцем Іларіоном. 10 лютого 1853 року отець Іларіон був висвяяений на ієродиякона, а 21 квітня 1857 року був рукопокладений на ієрея.

Взявши на себе спасительний хрест послушництва, зростаючи у внутрішньому діланні, преподобний Іларіон всебічно примушував себе до несення й тілесних трудів. Преподобний Іларіон з огляду на потреби скитської братії та господарства був городником, садівником, варив квас, пік хліби, займався на пасіці доглядом за бджолами.

В останні дні свого життя старець Макарій благословив преподобного Іларіона продовжувати старечу діяльність, ввіривши багатьох зі своїх духовних дітей його духовному керівництву. Тим самим він підкреслив успіх преподобного Іларіона у внутрішньому діланні. Прийнявши від свого старця цей послух, преподобний старець Іларіон ніс його до останнього дня життя.

З 8 квітня 1863 року на старця Іларіона було покладено новий послух: його було призначено начальником скиту і загальним духівником монастиря. Істинним пастирем добрим був преподобний старець Іларіон. У будь-який час, навіть в останні дні важкої передсмертної хвороби, дбав він про своїх чад і був завжди готовий прийти на допомогу в їхніх духовних та життєвих потребах.

Попри зайнятість з братією обителі старець не відмовляв нікому і зі сторонніх відвідувачів. Палаючи любов’ю до святої віри православної, він кожного невірного або розкольника, який приїжджав до обителі, напоумлював і навертав до Православної Церкви.

Вірність і любов до Милосердного Спасителя нашого Господа Іісуса Христа й самовіддане проходження шляхом євангельських заповідей Його зробили серце смиренного старця вмістилищем багатьох дарів Духа Святого. Вони вдосталь виливалися на тих, хто звертався до його допомоги. Поряд з благодатним даром духовного міркування преподобний Іларіон мав дар прозорливості, був мужем учительним, який вів істинно подвижницьке життя.

Однак не лише шанування і любов випадали на його долю. Іноді і хулу та наклеп доводилося терпіти преподобному. Але все це він переносив з великим смиренням і поблажливістю до немочей людських.

У 1870 році здоров’я старця погіршилося, але, незважаючи на це, він відвідував усі богослужіння.

4 березня 1872 року, в суботу Великого посту, старець служив останню Літургію. У неділю 5 березня він зліг остаточно, а 9 березня був пострижений у схиму зі збереженням імені Іларіон.

За чотири тижні преподобний передбачив день своєї кончини. Зрештою, 18 вересня / 1 жовтня 1873 року, причастившись Святих Таїн, старець мирно спочив о пів на шосту ранку в повній свідомості і пам’яті. Ті, хто бачив преподобного Іларіона на смертному одрі, бачили перед собою приклад дивовижної смиренності, лагідності й терпіння.

Тропарі, кондаки, молитви та величання