Преподобний Гавриїл Мелекеський (Ігошкін) сповідник

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 5-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця травня на 21-й день — Собор Симбірських святих

Преподобносповідник Гавриїл, в миру Іван Іванович Ігошкін, народився 1888 року в селі Самодурівка Пензенської губернії в сім’ї селянина. На навчання до духовного училища отроку доводилося ходити за десять кілометрів. У вільний від навчання і роботи час він відвідував храм, а вдома читав духовні книги і молився.

У п’ятнадцять років Іван вступив до монастиря Жадовська пустинь Корсунського повіту Симбірської губернії. З початком Першої світової війни він служив псаломщиком і діловодом при військовому госпіталі. 1917 року його демобілізували через хворобу, і він повернувся до батьків. У 1921 році Іоанн був висвячений на диякона, а 1922 року був рукопокладений на священника.

З 1922 до 1928 року отець Іоанн служив у Покровському храмі Марфо-Маріїнської обителі на Великій Ординці в Москві. Після закриття храму батюшку перевели до храму святителя Миколая в Пижах. 1929 року отець Іоанн прийняв чернечий постриг з ім’ям Гавриїл. Наступного року ієромонах Гавриїл був возведений в сан ігумена.

Тричі судимий, отець Гавриїл пробув у таборах загалом сімнадцять з половиною років, але ніколи не скаржився. Його звинувачували у ворожій налаштованості до політики комуністичної партії та радянського уряду, проведенні серед вірян антирадянської пропаганди. Одного разу в таборі йому підсипали отруту в їжу, і отець Гавриїл дізнався про це. Він помолився, перехрестив їжу і сказав: “Даремно ви мене труїте. Я з’їм цю їжу, як ви цього хочете, і вона не заподіє мені шкоди”. Шкідники стали сміятися і чекати, коли він помре, але Божою милістю він залишився неушкодженим.

В останньому ув’язненні по молитвам отця Гавриїла дружина начальника табору отримала повне зцілення від невиліковної хвороби. Начальник домігся його дострокового звільнення.

Отцю Гавриїлу була притаманна безмежна любов до людей. Він ще за життя був прославлений Богом даром прозорливості і зцілення. Повернувшись із таборів, отець Гавриїл уже не служив у церкві через слабке здоров’я, але служив Божественну літургію у себе вдома. До останньої години життя навколо нього були його чада.

За три дні до смерті він бачив незвичайне світло і Господа та розмовляв із Ним. 18 жовтня 1959 року батюшка відслужив Божественну літургію, причастився Святих Христових Таїн, попрощався з оточенням і тихо спочив. Він був похований на міському кладовищі.

У 2000 році святий Гавриїл (Ігошкін) був прославлений в лику святих. Того ж року, 18 жовтня, відбулося знайдення мощей преподобносповідника, які нині спочивають у Миколаївському соборі міста Димитровграда.