Преподобний Феофіл Київський, Христа заради юродивий

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 14-й день / жовтня на 28-й день / липня на 15-й день — Собор Київських святих / вересня на 1-й день — Собор Вінницьких святих

27 липня Українська Православна Церква святкує день знайдення мощей і прославлення в лику святих преподобного отця Феофіла, подвижника Китаївської пустині, Христа заради юродивого. Попри те, що ієросхимонах Феофіл подвизався та жив ще у ХІХ столітті, ім’я цього блаженного старця і сьогодні популярне серед киян та багатьох чад Православної Церкви, які свято й благоговійно шанують його пам’ять.

Понад тридцять років служив старець яскравим світильником правди і євангельської істини для всіх православних християн, і ціле десятиліття був він прикрасою іночества Києво-Печерської Лаври. Духовним оком проникаючи в тайники людського серця, блаженний Феофіл багато що бачив і таємно за всіх переживав.

Він прийняв на себе подвиг юродства заради Христа і все життя присвятив лікуванню духовних недругів. Своїми притчами він грізно викривав людей, які забували Бога, і ласкою утішав та заохочував людей віруючих і богобоязливих. Відмовившись від тимчасових благ, він проводив своє життя у смиренні, простоті та приниженні. Багато ганьби, образ і ненависті зазнав він від людей.

Преподобний Феофіл народився в сім’ї священника в селі Махновка на Вінниччині. У Хрещенні хлопчик був наречений Фомою.

Немовля відмовлялося приймати материнське молоко, і тоді матір, наслухавшись забобонних сусідів і повіривши, що її син є упирем, вирішила позбутися Фоми. Вона наказала служниці втопити хлопчика. Двічі та кидала немовля у воду, але хвилі виносили хлопчика на берег. Тоді матір власними руками кинула Фому під колесо водяного млина, проте колесо зупинилося і хлопчика неушкодженим витягнув із води мельник.

Батько Фоми, після даремних спроб переконати дружину прийняти немовля додому, знайшов йому годувальницю, а перед смертю заповів мельникові доглядати за дитиною. Від мельника хлопчик потрапив до бездітного мешканця сусіднього села. Він переходив із родини в родину, із дому в дім. Так Фома з самого дитинства пізнав страждання.

Він дуже відрізнявся від своїх однолітків особливою любов’ю до молитви та храмового богослужіння. Староста церкви, дізнавшись, що в Києво-Братському монастирі мешкає рідний дядько Фоми, відвіз хлопця до цієї обителі. Юнака було зачислено до молодших класів Києво-Могилянської академії, яка розташовувалася в Братському монастирі. Він старанно вчився й молився за свою матір, і з часом вона усвідомила свій злочин. Відбулася зустріч Фоми з матір’ю, яка попросила у сина вибачення і спочила на його руках.

Фома став послушником Києво-Братського монастиря. Невдовзі подвижник прийняв чернецтво з ім’ям Феодорит. Для братії він був взірцем лагідності, смирення і ціломудреності. 1834 року подвижник прийняв схимницький постриг з ім’ям Феофіл.

Преподобний мав схильність до усамітнення та поглибленої молитви, тож попросив дозволу оселитися пустельником у печерах урочища Церковщина під Києвом, але отримав відмову. Тоді Феофіл прийняв на себе подвиг юродства заради Христа. Маючи дар прозорливості, преподобний багатьом давав духовні поради, вчасно застерігав від поганих вчинків, допомагав морально виправитися.

Одного разу подвижник подав прохання про переведення його до Лікарняного монастиря при Києво-Печерській Лаврі, але замість цього був призначений у підпорядковану Лаврі Голосіївську пустинь, а звідти у Китаївську пустинь.

На преподобного Феофіла звернув особливу увагу святитель Філарет (Амфітеатров), митрополит Київський, який на власному досвіді переконався, що подвижник справді має дар прозорливості: преподобний Феофіл символічно попередив владику про майбутню пожежу в Лаврі, давши архієреєві посудини з водою та обвуглену дерев’яну колоду. Коли ж владика Філарет спробував повернути преподобного Феофіла до Голосієва, преподобний відмовився. Він, як людина смиренна, не хотів перебувати в пошані у митрополита.

Відомо багато пророцтв преподобного Феофіла. 1852 року він попередив російського імператора Миколая I про поразку у Кримській війні, хоча військові дії почалися лише наступного року. Своє пророцтво преподобний висловив своєрідно: нічого не кажучи імператорові, якого цікавив можливий розвиток політичної «Східної кризи», старець розгріб мурашник та ліг у нього з заплющеними очима. Згодом вдалося розпізнати знак святого, який говорив про швидку смерть царя та програш у війні.

Через преподобного Феофіла пролунали також пророцтва про майбутню появу в Києві трьох нових обителей: чоловічого Іонинського монастиря (заснований через п’ять років після смерті подвижника), чоловічої Преображенської пустині (через дев’ятнадцять років) і жіночого Покровського монастиря (через тридцять шість років).

Преподобний Феофіл спочив 1853 року в Китаївській пустині, де й був похований біля північної стіни Свято-Троїцької церкви, поряд з могилою Києво-Лаврського затворника Досифея. І після кончини, так само як за життя, він подає скору допомогу у хворобах і скорботі всім, хто з вірою звертається до нього.

1993 року відбулася урочиста канонізація подвижника. Того ж року його мощі були знайдені та перенесені до Свято-Троїцького храму Китаївської пустині, де спочивають і нині.

Тропарі, кондаки, молитви та величання