Преподобний Феодор Сікеот, єпископ Анастасіупольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 22-й день / червня на 15-й день — перенесення мощей

Преподобний Феодор Сікеот народився в середині VI століття в селі Сікеї, недалеко від міста Анастасіуполя (Мала Азія), у благочестивій родині. Коли його мати Марія зачала святого, їй було уві сні видіння, що світла зірка зійшла до неї в утробу. Прозорливий старець, до якого вона звернулася, розʼяснив, що це благодать Божа зійшла на зачате нею немовля.

Коли хлопчик досяг шестирічного віку, мати подарувала йому золотий пояс, бо хотіла, щоб син став воїном. Вночі в сонному видінні їй зʼявився великомученик Георгій (памʼять 23 квітня) і наказав не думати про військову службу сина, тому що немовля було призначене служити Богові. Батько святого, Косма, який служив скороходом у імператора Юстиніана Великого (527–565), помер рано. Хлопчик залишився під опікою матері, разом з якою жили його бабуся Елпідія, тітка Диспенія і маленька сестра Влатта.

У школі святий Феодор виявив великі здібності до навчання, а головне — недитячий розум і мудрість: він був спокійний, лагідний, умів завжди заспокоїти товаришів, не допускав сварок і злоби серед них. У будинку його матері жив благочестивий старець Стефан. Наслідуючи його, святий Феодор з восьми років почав у Великий піст зʼїдати лише невеликий шматок хліба вечорами. Щоб мати не примушувала його обідати разом з усіма, хлопчик повертався зі школи тільки надвечір, після того як він у церкві причащався Святих Таїн разом зі старцем Стефаном. На прохання матері вчитель став відпускати його на обід під час перерви в заняттях. Але святий Феодор ішов до церкви великомученика Георгія, де покровитель храму являвся йому у вигляді юнака і вводив до храму.

Коли святому Феодору виповнилося десять років, він смертельно захворів. Його принесли до церкви святого Іоанна Хрестителя і поклали перед вівтарем. Хлопчика зцілили дві краплі роси, що впали з лику Спасителя, написаного на склепінні храму. У цей час хлопчикові ночами став являтися великомученик Георгій, який водив його молитися у свій храм до ранку. Мати, боячись небезпек нічної дороги в лісі, вмовляла сина не ходити ночами. Одного разу, коли хлопчик усе ж пішов, вона в гніві пішла за ним до церкви, за волосся вивела звідти і привʼязала до ліжка. Але тієї ж ночі їй у сонному видінні зʼявився великомученик Георгій і грізно наказав не забороняти отроку ходити до храму. Таке ж видіння було Елпідії та Диспенії. Жінки переконалися в особливому покликанні святого Феодора і більше не перешкоджали йому здійснювати свій подвиг, а маленька сестра Влатта стала наслідувати його.

У дванадцять років святий удостоївся в тонкому сні побачити на Престолі Царя Слави Христа, Який сказав: «Подвизайся, Феодоре, щоб прийняти в Царстві Небесному досконалу нагороду».

Відтоді святий Феодор почав трудитися ще старанніше. Першу і Хрестопоклонну седмиці Великого посту він проводив у цілковитому мовчанні.

Диявол задумав погубити його. Він зʼявився святому хлопчикові в образі однокласника Геронтія, став вмовляти зістрибнути в прірву і навіть сам показав у цьому приклад. Але хлопчика врятував його покровитель, великомученик Георгій.

Одного разу хлопчик вирушив за благословенням до пустельника старця Гликерія. У цей час у країні була страшна посуха, і старець сказав: «Чадо, схилімо коліна і помолімося Господу, щоб Він послав дощ. Таким чином ми дізнаємося, чи угодні Господу наші молитви». Старець і отрок, схиливши коліна, стали молитися — і негайно пішов дощ. Тоді старець сказав святому Феодору, що на ньому почиває благодать Божа, і благословив його стати ченцем, коли прийде час.

У чотирнадцять років святий Феодор пішов із дому і жив при церкві великомученика Георгія. Мати приносила йому їжу, але святий Феодор усе залишав на камені біля церкви, а сам зʼїдав на день лише одну просфору. У такому юному віці преподобний Феодор був удостоєний дару зцілення: за його молитвою одужав біснуватий юнак.

Преподобний Феодор уникав людської слави і пішов у повне усамітнення. Під великим каменем недалеко від церкви великомученика Георгія він викопав печеру й умовив одного диякона засипати вхід землею, залишивши лише невеликий отвір для повітря. Диякон приносив йому хліб із водою і нікому не говорив, де сховався преподобний.

Два роки провів преподобний Феодор у затворі та повному мовчанні. Рідні оплакували святого і думали, що його зʼїли звірі.

Але диякон відкрив таємницю, бо боявся, що преподобний Феодор помре в тісній печері, і жалів матір, яка ридала. Преподобного Феодора витягли з печери напівживим.

Мати хотіла взяти сина додому, щоб відновити його здоровʼя, але святий залишився при храмі великомученика Георгія і за кілька днів зовсім зцілився.

Звістка про подвиги юнака дійшла до місцевого єпископа Феодосія. У церкві великомученика Георгія він висвятив його в сан диякона, а потім — у сан священника, хоча преподобному було всього сімнадцять років.

Через деякий час преподобний Феодор вирушив на поклоніння святим місцям до Єрусалима і там, у Хозевітській лаврі поблизу Йордану, прийняв чернецтво.

Коли він повернувся на батьківщину, то продовжував жити при церкві великомученика Георгія. Його бабка Елпідія, сестра Влатта і мати за порадами преподобного пішли в монастир, а тітка померла в доброму сповіданні.

Подвижницьке життя молодого ієромонаха привертало до нього людей, які шукали спасіння. Преподобний постриг у чернецтво юнака Епіфанія, потім благочестива жінка, зцілена святим від хвороби, привела до нього свого сина Філумена. Прийшов і доброчесний юнак Іоанн. Так поступово біля преподобного зібралася братія.

Преподобний Феодор продовжував нести важкі подвиги. На його прохання коваль зробив для нього залізну клітку без даху, таку вузьку, що в ній можна було тільки стояти. У цій клітці у важких веригах преподобний стояв від Святої Пасхи до Різдва Христового. Від Хрещення Господнього до Святої Пасхи він зачинявся в печері, звідки виходив тільки для звершення Богослужіння в суботу та неділю. У всю святу Чотиридесятницю святий їв лише овочі та яровий хліб щосуботи та щонеділі.

Подвизаючись таким чином, він отримав від Господа владу над дикими звірами. Ведмеді та вовки приходили до нього і брали їжу із рук. За молитвою преподобного зцілювалися прокажені, із цілих областей виганяли бісів. Коли в сусідньому селищі Магатії зʼявилася сарана, яка знищувала посіви, жителі звернулися з проханням про допомогу до преподобного Феодора. Він відправив їх до церкви. Після Божественної літургії, яку звершував преподобний Феодор, жителі повернулися до себе і дізналися, що за цей час вся сарана вимерла.

Коли воєвода Маврикій повертався до Константинополя після перської війни через Галатію, преподобний передбачив йому, що він стане імператором. Пророцтво справдилося, і імператор Маврикій (582–602) виконав прохання святого — надсилав щороку в монастир хліб для безлічі людей, які годувалися там.

Маленький храм великомученика Георгія не вміщав усіх, хто хотів молитися в ньому. Тоді стараннями святого було побудовано новий прекрасний храм. У той час помер Анастасіупольський єпископ. Жителі міста упросили Анкірського митрополита Павла поставити їм єпископом преподобного Феодора.

Як не опирався святий, посланці митрополита і жителі Анастасіуполя силоміць вивели його із келії і відвезли до міста.

Ставши єпископом, святитель Феодор багато трудився на благо Церкви. Душа ж його шукала усамітненого спілкування з Богом. Через кілька років він вирушив на поклоніння святим місцям до Єрусалима. Там, не відкриваючи свого сану, він оселився в Лаврі преподобного Савви, де жив у безмовності від Різдва Христового до Великодня. Потім великомученик Георгій велів йому повернутися до Анастасіуполя.

Таємні вороги намагалися отруїти святителя, але Божа Матір дала йому три зернятка. Святитель зʼїв їх і залишився неушкодженим. Святий Феодор обтяжувався тягарем єпископства і випрохав у Константинопольського патріарха Киріака (595–606) дозволу піти назад у свій монастир і звершувати там Богослужіння.

Святість преподобного була такою явною, що під час звершення ним Євхаристії благодать Святого Духа у вигляді світлої порфири покривала Святі Дари. Одного разу, коли преподобний підняв дискос із Божественним Агнцем і виголосив «Святая святим», Божественний Агнець піднявся в повітря, а потім знову опустився на дискос.

Уся Православна Церква вважала преподобного Феодора святим ще за його життя.

Коли в одному із міст Галатії трапилася страшна подія — під час хресного ходу деревʼяні хрести стали самі собою коливатися і розбиватися, то Константинопольський патріарх святий Фома (607–610; памʼять 21 березня) покликав до себе преподобного Феодора, щоб від нього дізнатися таємницю цього страшного дива. Наділений даром прозріння, преподобний Феодор пояснив, що це є передвістям прийдешніх бід для Церкви Божої (так він пророчо вказав на майбутню єресь іконоборства). Засмучений святий патріарх Фома просив преподобного молитися про свою якнайшвидшу кончину, щоб не бачити йому лиха.

У 610 році святий патріарх Фома помер, випросивши благословення у преподобного Феодора. У 613 році відійшов до Господа і преподобний Феодор Сікеот.

Тропарі, кондаки, молитви та величання