Преподобний Аврамій Смоленський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 21-й день / у неділю перед 28 липня — Собор Смоленських святих (перехідне)

Преподобний Аврамій (Авраамій) Смоленський, проповідник покаяння і прийдешнього Страшного Суду, народився в середині ХІІ століття в Смоленську від багатих батьків, які до нього мали дванадцять дочок і благали Бога, щоб дарував Він спадкоємця роду їхньому і всьому майну.

Уже в наймолодшому віці видно було духовне спрямування отрока, який цурався дитячих ігор, зростав у страху Божому і мав схильність до посту й молитви. Аврамій з ранніх років був призначений до училища, де звернув на себе увагу обдарованістю і незвичайною допитливістю. У вільний від занять час він любив ходити до церкви, де прекрасно співав і читав. Ще юнаком він прагнув усамітненого і благочестивого життя. Батьки пропонували йому, як єдиному спадкоємцю, одружитися, але він відхилив їхню пропозицію, бо шукав іншого життя.

Після смерті своїх батьків, яка невдовзі настала, він, наслідуючи приклад святих, житія яких любив читати, роздав своє майно церквам, монастирям і бідним, одягнувся в рубище й став ходити містом, наче жебрак і юродивий, просячи Бога вказати йому шлях до спасіння. Незабаром, за навіюванням Божим, він вступив як чернець до обителі Богоматері, що була за шість верст від Смоленська, на місці, яке називалося «Селище».

З терпінням і лагідністю молодий чернець ревно виконував усі подвиги послуху, проводив час у пості й молитві і прикрашав себе чернечими чеснотами. Він також старанно займався вивченням Святого Письма, житій і повчань святих подвижників та святоотцівських творінв. Вивчаючи все це, преподобний Аврамій витягував повчальні уроки не лише для себе, а й для інших, які шукали в нього повчань.

Оточивши себе писарями, преподобний старанно займався списуванням і збиранням книг, черпаючи із них духовне багатство. Смоленський князь Роман Ростиславич († 1170 р.) завів у місті училище, де навчалися не тільки за слов’янськими, а й за грецькими і латинськими книгами. У самого князя було велике зібрання книг, якими користувався преподобний Авраамій.

Понад тридцять років подвизався він в обителі, коли в 1198 році ігумен переконав його прийняти сан пресвітера. Висвячений у цен сан і обраний духівником, преподобний, прикрасивши себе «ієрейською ліпотою», жодного дня не пропускав без звершення Літургії та проповідування слова Божого. Він виявився таким майстерним проповідником, що його настанови приваблювали до нього багатьох слухачів. Цілими натовпами йшли до нього духовні і миряни, аби насолодитися його богомудрими бесідами і вилікувати свої язви душевні. Водночас преподобний Аврамій не полишав звичайного свого подвигу чернечого життя, як любитель убогості та смирення.

Бачачи досконалості подвижника, підняв на нього крамолу ворог людський, викликавши заздрість побратимів. Багато наклепів і гонінь довелося перенести йому від людей, які заздрили його впливу на народ. Вони налаштували проти Аврамія самого ігумена, і йому заборонено було вести бесіди з народом. Через п’ять років преподобний змушений був перейти до бідного Хрестовоздвиженського монастиря в самому Смоленську. Але народ і сюди став стікатися натовпами до преподобного за настановами. Окрім бесід, народ приваблювало суворе подвижницьке життя Аврамія.

На пожертвування прочан було прикрашено соборний храм монастиря іконами, завісами і свічками. Преподобний Аврамій сам написав дві ікони на теми, які найбільше цікавили його: на одній зобразив Страшний суд, а на іншій зобразив муки на митарствах. І знову нарікав ворог людський, що Господь прославив раба Свого.

Сам преподобний Аврамій обтяжував плоть свою надзвичайним постом. Обличчя його було блідим і надзвичайно сухим. Подвижник був схожий у священному одязі на святителя Василія Великого, життя якого наслідував. Святий був суворий і до себе, і до духовних дітей. Він невпинно проповідував у церкві, а також тим, хто приходив до його келії, розмовляючи однаково з багатими і бідними. Суворо спостерігав він під час Божественної служби, щоб ніхто із братії і народу не дозволяв собі розмовляти в храмі, бо вважав це святотатством. Преподобний звершував богослужіння з особливим благоговінням.

Багато зазнав преподобний Аврамій спокус демонських, видимих і невидимих, під час свого подвигу. У страшних образах з’являвся йому ворог людський, думаючи налякати, але преподобний завжди молитвою перемагав його. Тоді, будучи не в силах діяти особисто на святого, диявол підняв проти нього наклеп у місті, що преподобний проповідує єресь, живе нечисто і зовнішньою святістю прикриває темні діла.

Ці чутки дійшли до єпископа Ігнатія, і все місто збентежилося. Міська знать і духовенство вимагали у єпископа віддати преподобного під суд. Вони пропонували втопити або спалити подвижника. Трапилося тоді бути у єпископа князю і боярам. На суді князя і єпископа преподобний відвів усі брехливі звинувачення, але, незважаючи на це, йому заборонили священнодіяти і перевели до попереднього монастиря на честь Пресвятої Богородиці.

І ось у місті відкрилися різні біди: посуха і хвороби. Даремно відбувалися молебні — ніщо не допомагало. Тоді священник Лазар прийшов до єпископа Ігнатія і попросив дозволити служіння преподобному Аврамію, інакше ще більші біди спіткають жителів. Єпископ Ігнатій звільнив святого Аврамія від заборони й попросив у нього прощення за неправильне засудження його та молитов за місто і жителів. Смиренний чернець сам просив єпископа помолитися. Повернувшись до келії, преподобний Аврамій віддався старанній молитві — і раптом пішов рясний дощ та посуха скінчилися. Тоді всі переконалися на власні очі в праведності преподобного і стали високо поважати його.

Єпископ Ігнатій мав намір збудувати кам’яну церкву поза межами міста, де полюбилося йому пустельне місце, для того щоб влаштувати біля неї малий монастир. Але згодом він змінив свою думку і заснував церкву на іншому місці, освячену на честь Покладення ризи Богоматері у Влахерні. Він зібрав при ній декілька братів, які харчувалися від милостині єпископської. І ніхто не хотів бути ігуменом у такій убогій обителі. Тим часом згадав владика Ігнатій, що блаженний Аврамій сумував іноді через віддаленість від міста тієї обителі, де перебував, не заради себе, а заради тих, хто приходив до нього за порадами духовними. Він доручив преподобному настоятельство в сані архімандрита і сам, залишивши через старість управління єпархією, оселився в цьому монастирі.

Так винагородив Господь довгі страждання угодника Свого, і колись принижений усіма раптово від усіх прославився. Уже не боялися приходити до нього чада його духовні, а звідусіль натовпами стікалися. Навіть і самі колишні наклепники смиренно припадали до ніг його, просячи собі прощення.

Благоліпно прикрасив преподобний будинок Пресвятої Богородиці, немовби наречену, багатими завісами, іконами і лампадами. І багато було охочих вступити під керівництво преподобного Аврамія, але він приймав їх вельми розбірливо і після великих випробувань, відзначаючи істинну старанність тих, хто приходив. Таким чином, у його монастирі зібралося тільки сімнадцять братів.

У глибокій старості помер єпископ Ігнатій, небагато часу залишалося і блаженному Аврамію перебувати на землі. Більш ніж раніше повчав він братію пам’ятати про смерть та молитися день і ніч про те, щоб не бути засудженими на суді Божому. Помер преподобний Авраамій до 1224 року, поживши в чернецтві п’ятдесят років.

Уже наприкінці XIII століття преподобному Аврамію було складено службу, спільну з його учнем преподобним Єфремом. Страшна монголо-татарська навала, яка була карою Божою за гріхи, не лише не приглушила пам’ять про преподобного Аврамія Смоленського, а нагадала людям про його заклик до покаяння і пам’ять про Страшний суд.

Тропарі, кондаки, молитви та величання