Преподобний Афанасій Висоцький, Серпухівський чудотворець

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 12-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих / липня на 6-й день — Собор Радонезьких святих / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне)

Преподобний Афанасій Молодший, другий ігумен Серпухівського Висоцького монастиря, народився в Ярославлі близько 1352 року в благочестивій і знатній сім’ї. У Хрещенні він отримав ім’я Амос. Батько його Іларіон і мати Анна виховували сина, який від природи мав “гострий розум”, у суворих правилах благочестя.

2 грудня 1374 року преподобний Сергій Радонезький, на прохання благочестивого Серпухівського князя Володимира Андрійовича, відвідав Серпухов. Обравши гарне й вельми зручне місце “на Високому”, заснував тут обитель на честь зачаття Пресвятої Богородиці праведною Анною. Ігуменом нової обителі він поставив свого улюбленого учня, преподобного Афанасія Старшого. Слава про спільножительну обитель, подвиги і досвідченість її ігумена в духовному керівництві новоначальними швидко поширилася всюди.

Бажаючи “навчитися шляху Господнього”, юний Амос прийшов до преподобного Афанасія. Той, бачачи його старанність і любов до Бога, прийняв його в обитель. Через п’ять років, бачачи його послух, чистоту і терпіння в подвигу, преподобний Афанасій сподобив його чернечого постригу, назвавши власним своїм ім’ям — Афанасій.

1381 року, через три роки після постригу, під час освячення новозбудованого соборного храму, преподобний Афанасій Старший був возведений в сан ігумена. Тоді ж святитель Московський Кіпріан у присутності преподобного Сергія висвятив Афанасія Молодшого на ієродиякона, а ще за два роки він був рукопокладений на ієромонаха.

Під час подорожі до Києва преподобний Афанасій Старший, бачачи досвідченість преподобного Афанасія, доручив йому управління обителлю. 1387 року, назавжди від’їжджаючи до Константинополя разом зі святителем Московським Кіпріаном, він поставив святого Афанасія Молодшого своїм наступником за ігуменством у Висоцькому монастирі.

За преподобного Афанасія Молодшого Висоцький монастир продовжував процвітати, і кількість братії в ньому примножувалася. Ігумен Афанасій був для братії прикладом у подвигах доброчесного чернечого життя: “Мав стриманість цілковиту, у пості був міцний, у молитвах неледачий, у злиднях терплячий”. Люблячи Господа Бога, він умів передавати і братії ту саму любов до Бога й до молитовних подвигів. Умів він і утримувати їх від гріхів та наставляти, як перемагати потяг пристрастей, спрямовуючи їхнє серце і помисли до Господа.

1395 року від великих подвигів і праць преподобний Афанасій відчув “старечу знемогу”. 12 вересня, у день віддання свята Різдва Пресвятої Богородиці, святий відійшов до Господа. Згідно зі своїм заповітом, він був похований навпроти західних дверей соборного храму під сходами. Його наступником в управлінні обителлю став преподобний Никита, родич і учень преподобного Сергія.

З самого часу поховання преподобний Афанасій був прославлений чудесами. Один із братії, маючи гнів на преподобного, не пішов на його поховання. За це він раптово зазнав нападу нечистого духа. Зі сльозами поспішив він тоді до церкви і перед гробом випросив собі прощення у преподобного, після чого звільнився від лукавого духа. Коли опускали в землю тіло преподобного Афанасія, цей чернець упав у могилу. Коли його витягли із неї, він повідомив братії, що преподобний Афанасій із гробу простягнув йому свою руку і сказав: “Тобі, брате, належить скоро залишити життя, близька смерть твоя”. На третій день після цього чернець помер.

Ченці обителі та інші люди в різний час бачили над місцем поховання преподобного палаючі свічки. Вони йшли позаду престолу, з правого боку, і, досягнувши гробу преподобного, ставали невидимими. Не раз братія чула над його гробом солодкоголосий спів “Святий Боже…” або бачила преподобного Афанасія, який ходив навколо монастиря з кадильницею і запаленими свічками.

Під час навали кримських татар на Серпухов, коли ченці тікали із монастиря, вороги і деякі жителі міста бачили, як із обителі на білому коні виїхав чернець з великим жезлом у руці. Він мав смагляве лице і густу чорну бороду. Об’їхавши стан ворогів, він з загрозливим виглядом кинувся на них, і вони, негайно знявши облогу міста, втекли.

Невдовзі після смерті преподобного Афанасія сходи над його гробом було розібрано і було споруджено каплицю. 1697 року мати Петра I цариця Наталія Кирилівна побудувала над гробом одноглавий кам’яний храм в ім’я преподобного Афанасія Афонського.

1878 року цей застарілий храм розібрали, і в пам’ять п’ятисотріччя обителі було споруджено красивий і великий храм в ім’я преподобних Сергія Радонезького і Афанасія Афонського. У 1967 році цю церкву було “знесено реставраторами як споруду, що не представляє архітектурної та історичної цінності”… Над місцем поховання преподобного було в первісному вигляді відновлено сходи, і могила преподобного знову опинилася під ними.

Пізніше було проведено роботи з визначення місця поховання і відкриття святих останків преподобного Афанасія. 11–24 вересня 1994 року відбулося знайдення всечесних мощей Угодника Божого, і в сам день преставлення преподобного вони були урочисто перенесені до храму.

Від святих мощей преподобного Афанасія, що спочивають у Покровському храмі обителі, вже в наш час продовжують відбуватися знаменні випадки зцілення стражденних.

Тропарі, кондаки, молитви та величання