Преподобний Герман Аляскинський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 27-й день — прославлення / грудня на 13-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне) / місяця червня на 10-й день — Собор Сибірських святих

Преподобний Герман Аляскинський народився в місті Серпухові, під Москвою, 1757 року в купецькій родині. Його мирське ім’я та прізвище невідомі.

З шістнадцяти років вступив він на чернечий шлях. Спочатку преподобний ніс послух у Троїце-Сергієвій пустині, яка належала Троїце-Сергієвій лаврі і знаходилася на околицях Петербурга, на березі Фінської затоки.

В обителі майбутній місіонер подвизався близько п’яти років. Бажаючи повного усамітнення і безмовності, преподобний Герман віддалився на Валаам. Тамтешній монастир, розташований на островах Ладозького озера, бував відрізаний від зовнішнього світу до восьми місяців на рік.

Після ретельного випробування різними послухами ігумен Назарій благословив молодого подвижника на постійне проживання в лісі, в пустельному усамітненні. На свята, приходячи до монастиря, преподобний, який мав прекрасний голос, ніс кліросний послух. У Валаамській обителі святий Герман прийняв чернечий постриг.

Є думка, що святий Герман прийшов на Валаам 1778 року. Того самого року преподобний Серафим прийшов до Саровської обителі. Обставини життя преподобного Германа на Валаамі нагадують про відокремлені подвиги його великого сучасника — Саровського чудотворця. Подібно до преподобного Серафима, валаамський подвижник вирізнявся винятковим та проникливим знанням духу і букви Святого Письма, творів святих отців і вчителів Церкви.

Духовним керівником і наставником майбутнього місіонера був ігумен Назарій, саровський старець, який запровадив на Валаамі устав Саровської пустелі. Таким чином, благодатний лад саровського подвижництва, в якому відбувалося духовне зростання преподобного Германа на Валаамі, став невід’ємною частиною його душі і зробив його рідним та винятково близьким за духом преподобному Серафиму, Саровському чудотворцю.

Через п’ятнадцять років перебування преподобного Германа на Валаамі Господь покликав смиренного ченця на апостольське служіння і послав його проповідувати Євангеліє та охрещувати язичників малообжитого й суворого краю Аляски та прилеглих до неї островів Північної Америки. З цією метою 1793 року було створено духовну Місію, яка отримала назву Кад’якської, з центром на острові Кадьяк. Керівником Місії було призначено архімандрита Іоасафа (Болотова), інока Валаамського монастиря. Серед інших співробітників Місії було ще п’ять ченців Валаамського монастиря, зокрема й преподобний Герман, якому Господь благословив потрудитися в благовісті довше і плідніше, ніж будь-кому іншому із членів Місії.

Після прибуття на острів Кадьяк місіонери одразу зайнялися будівництвом храму і наверненням язичників. Отець Герман на новому місці спочатку ніс послух у пекарні і займався господарськими справами місії.

Під керівництвом архімандрита Іоасафа, пізніше єпископа, Місія перебувала недовго: під час бурі в 1799 році Преосвященний Іоасаф зі своїми супутниками загинув у хвилях океану. На допомогу місіонерам, які залишилися в живих, 1804 року був відряджений тільки один ієромонах Олександро-Невської лаври Гедеон. Він на деякий час очолив Місію. Завдяки його турботам була влаштована школа для дітей охрещених алеутів.

1807 року ієромонах Гедеон назавжди залишив стан місіонерів, поклавши всю відповідальність на преподобного Германа, який до самої смерті своєї залишався духовним батьком, пастирем і піклувальником душ людських у довіреній йому Місії. Преподобного хотіли висвятити на ієромонаха і возвести в сан архімандрита, але смиренний чернець відмовився від будь-якого піднесення і до кінця своїх днів був простим ченцем.

Преподобний Герман був для місцевих жителів істинним добрим пастирем та захищав їх, як міг, від злих і хижих людей, які вбачали в острів’янах лише об’єкт для жорстокої експлуатації. Тому не було б нічого дивного, якби новонавернені відкинули віру прибульців, які стали дедалі частіше діяти як експлуататори й пригноблювачі, і повернулися б до своїх забобонів. У тому, що цього не сталося, велика заслуга преподобного Германа. Непохитно й наполегливо, не маючи жодної підтримки, окрім своєї полум’яної віри, старець продовжував своє заступництво за скривджених та пригноблених, вбачаючи в цьому свій обов’язок і покликання, сутність якого він виразив напрочуд простими словами: «Я — найнижчий слуга тутешніх народів і нянька».

Таємні подвиги і келійні молитви старця залишалися невідомими світові, але оточення бачило світло його благодатного життя, яке проходило в умовах повного самозречення, нестяжательності і суворого нехтування всіма зручностями. Одяг його був найубогіший і дуже старий. Усім своїм виглядом, усіма звичками старець Герман нагадував сучасникам стародавніх пустельників, які прославилися подвигами стриманості та богодогоджання.

Бесіда старця справляла на слухачів непереборне враження. Особливо вражали співрозмовників ясність його думок, чіткість і швидкість суджень. Божественна благодать, яка наповнювала душу преподобного Германа, преображала серця людей, які спілкувалися з ним.

Отець Герман жив спочатку біля храму Місії, на Кадьяку, а потім переселився на довколишній острів Ялиновий, який назвав «Новим Валаамом». Цей острів став останнім притулком у важких апостольських мандрах святого старця.

Преподобний Герман передбачив своїм духовним дітям час своєї кончини і пояснив, як поховати його. 13 грудня 1837 року він попросив запалити перед іконами свічки і почитати Діяння святих апостолів. Під час читання про труди святих благовісників святий старець Герман перейшов від земних трудів до небесного упокоєння на вісімдесят першому році життя.

Над могилою старця спочатку було поставлено простий дерев’яний пам’ятник, а потім було споруджено скромну дерев’яну церкву, освячену в ім’я преподобних Сергія і Германа, Валаамських чудотворців. У цьому храмі зберігається старовинне зображення преподобного Серафима Саровського, яке перебувало в келії святого старця Германа за його життя.

Преподобний Герман з любов’ю відгукувався на потреби і скорботи людські в дні свого земного життя. Не залишає він у біді тих, хто молиться до нього, і після свого преставлення. Найвідоміший випадок молитовного заступництва преподобного Германа згаданий в життєписі першого православного єпископа в Америці, святителя Інокентія.

1842 року святитель на бригу «Охотськ» прямував на острів Ялиновий. Через бурю корабель довго не міг увійти в гавань, і життя команди та пасажирів було під загрозою. Святитель Інокентій звернувся з молитвою до преподобного Германа: «Якщо ти, отче Германе, догодив Господу, то нехай зміниться вітер». Не минуло й чверті години, як вітер змінився й став попутним. І невдовзі святитель, який був врятований від бурі, служив панахиду на могилі преподобного Германа.

Відомості про зцілення, пов’язані з молитовним заступництвом старця Германа, охоплюють великий чималий проміжок часу: з років його життя і до 1970 року.

У березні 1969 року Собор Єпископів Руської Православної Греко-Кафоличної Церкви в Америці під головуванням архієпископа Нью-Йоркського, Митрополита всієї Америки і Канади Іринея звершив прославлення преподобного Аляскинського ченця. Церква через цю канонізацію формально скріпила своєю печаткою те, що багато аляскинців завжди знали: преподобний Герман виконав своє християнське покликання гідно й продовжує і нині заступатися перед Богом за живих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання