Преподобномучениця інокиня Варвара (Яковлєва)

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 5-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих / у неділю, найближчу до 26 серпня, — Собор Московських святих (перехідне)

Преподобномучениця Варвара Яковлєва, хрестова сестра Марфо-Маріїнської обителі милосердя, однією із перших пішла стопами преподобномучениці великої княгині Єлисавети Федорівни і стала служити ближнім у заснованій нею обителі. Вона була келійницею настоятельки й однією із найближчих до неї сестер, але не пишалася цим, залишаючись ласкавою і доступною для всіх. Близькі Єлисавети Федорівни добре знали Варвару і називали Варею.

Звідки і з якого середовища прийшла до обителі сестра Варвара, нам невідомо. За своєю матінкою-настоятелькою вона добровільно пішла на страждання і смерть, виконавши заповіт Господа: «Нема більшої від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13).

Велику княгиню Єлисавету Феодорівну заарештували на третій день святої Пасхи 1918 року, у Світлий вівторок. Того дня святитель Тихон служив молебень в обителі. З нею дозволили поїхати сестрам обителі Варварі Яковлєвій і Єкатерині Янишевій. 20 травня 1918 року їх привезли до сибірського міста Алапаєвськ. Туди ж доправили великого князя Сергія Михайловича і його секретаря Феодора Михайловича Ремеза, великих князів Іоанна, Константина та Ігоря Константиновичів і князя Володимира Палея.

Супутниць Єлисавети Феодорівни відправили до Єкатеринбурга і там відпустили на свободу, але сестра Варвара домоглася, щоб її залишили при великій княгині.

Усі алапаєвські в’язні знали, що на них чекає в недалекому майбутньому. Вони свідомо готувалися до смерті і молили Господа зміцнити їх у сповідницькому подвигу. Вночі 5 (18) липня 1918 року їх повезли в напрямку села Синячіхи. За містом, на покинутому руднику, і стався кривавий злочин. З грубою лайкою, б’ючи мучеників прикладами гвинтівок, кати стали кидати їх у шахту. Першою зіштовхнули велику княгиню Єлисавету. Вона хрестилася і голосно молилася: «Господи! прости їм, бо не знають, що роблять!»

5 (18) липня 1918 року черницю Варвару скинули в шахту старого рудника разом з Єлисаветою Феодорівною та іншими членами імператорського дому. Преподобномучениця інокиня Варвара звершила свій подвиг у віці тридцяти п’яти років.

Кілька місяців потому армія адмірала Олександра Васильовича Колчака зайняла Єкатеринбург, і тіла мучеників були витягнуті із шахти. У преподобномучениць Єлисавети і Варвари та у великого князя Іоанна пальці були складені для хресного знамення.

Під час відступу Білої армії гроби з мощами преподобномучениць в 1920 році були доставлені до Єрусалима. Нині їхні мощі спочивають у храмі рівноапостольної Марії Магдалини біля підніжжя Єлеонської гори.