Преподобномучениця Рафаїла (Тертацька) ігуменя

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 11-й день

Преподобномучениця Рафаїла (Тертацька), у миру Раїса, народилася в благочестивій православній сім’ї. Від дитинства вона мала великий потяг до молитви і Бога. Є відомості, що свята була за власним бажанням віддана на виховання до монастиря ще в дитинстві і з перших свідомих кроків виявляла схильність до подвигу ревного служіння на духовній ниві. Це була сильна, вольова натура, не здатна потурати власній слабкодухості ні тілесно, ні, тим паче, духовно. Сповнена любові до Бога, Раїса завжди мала перед собою за взірець життя Божої Матері, Котра, як і вона, з дитинства виховувалася в монастирі і так само не переставала цілковито належати Богу.

Раїса до посвячення в мантію пройшла велику школу чернецького послуху. Не було жодної галузі в монастирському господарстві, до якої вона не доклала б своїх рук, як не існувало духовної сфери в богослужінні, котрої б вона не осягнула. Вона добре співала і досконало знала увесь церковний чин, всі тонкощі богослужбового уставу, пам’ятала кожен зі ста п’ятдесяти псалмів Давидового Псалтиря.

Понад двадцять років віддала свята чернецькому послуху, перш ніж стала ігуменею. Після приходу до влади богоборців багато що змінилося в житті і становищі вірян.

Після смерті попередньої ігумені 19 грудня 1920 (1 січня 1921) року черниця Рафаїла прийняла тяжкий хрест настоятельства. Поховавши свою попередницю, сорокачотирирічна ігуменя розпочала діяльність з підготовки документації для юридичної реєстрації обителі в нових умовах існування. На час вступу матінки Рафаїли на посаду настоятельки в обителі мешкало понад двісті черниць і послушниць. Це покладало на її плечі важкий тягар відповідальності за долю монастиря, єдиного притулку для його насельниць. Відповідальність, як духовна, так і матеріальна, рухала вчинками матінки Рафаїли.

Їй вдалося добитися реєстрації православної релігійної громади на основі монастиря. Проте засобів для існування такої великої громади не було. Монастирські земельні та лісові угіддя було відібрано. Опалювати приміщення не було чим: вільховий ліс, який належав обителі, також перейшов у власність держави. В таких умовах фінансове й господарське життєзабезпечення вимагало значних зусиль і вправності. Окрім того, існувала небезпека нападу на обитель з метою пограбування.«У період революційного часу всі підпорядковані мені монастирі, — писав благочинний монастирів ігумен Іоанникій, — багато разів зазнавали розбійних нападів і грабунків. Зловмисники грабували все, що траплялося під руки: худобу, хліб, гроші, господарчі речі, братський одяг, взуття, аж до дрібної келійної речі. Під час пограбування багато хто із братії, а також і настоятелі монастирів, піддавалися побиттю й різним знущанням».

Насилля, пограбування і беззахисність стали на довгі роки супутниками будь-якої людини, а черниці — в першу чергу. Подвиг ігумені в таких умовах полягав у тому, що вона з останніх своїх слабких жіночих сил намагалася утримати і захистити ввірені їй Богом душі людей.

Ворог роду людського не дрімав, і вже в серпні 1923 року Київським Губернським ліквідаційним комітетом було прийнято рішення про закриття останніх діючих на той час монастирів. Від керівництва Церкви вимагають скоротити штат до мінімуму, залишивши в обителі лише старих. Всім іншим пропонують залишити монастир або переселитися до Лебединської обителі.

Через короткий час громада перестає існувати; єдиним, що її пов’язує, є потреба у богослужіннях. Черниці відвідують Мотронинський жіночий і Онуфріївський чоловічий монастирі, які завдяки своїй віддаленості не впадають у очі владі й існують до 1929 року.

Коли монастир було закрито, матінка iгуменя своєю рукою i помiркованою волею була змушена благословити молодих послушниць, в їхньому числі й Тетяну Павленко, повернутися у світ i влаштовувати життя на власний розсуд. Молода жінка, з її благословення, стала вихователькою численних дiтей вдiвця Дмитра Дмитровича Рясика, який мешкав у Чигиринi на вулицi Дворянськiй, 69. Проста дiвчина з полтавської глибинки прийшлася до двору господаря, людини істинно православної, порядної та доброчесної, і стала його дружиною й господаркою в домі.

Будинок, з доброї згоди її чоловіка, надовго перетворився на осередок православної громади в Чигирині, став справжнім притулком для вірян і тих, хто потребував допомоги. Тут, за свідченням благочестивих жителів Чигирина та навколишніх сіл, після заборони служіння в храмах звершувалися служби, включно з Божественною літургією. Служили священномученики Олексій (Єримович), Сергій (Земницький), Андрій (Лапчинський), Феодосій (Пидорич). У домі Рясиків у 1925 або 1926 році оселилася й матінка Рафаїла. Там само знайшли собі притулок її вірні наперсниці казначея Єлпідіфора і регент Єпістимія з кількома іншими черницями. Так Божим Промислом у Чигирині утворився куточок колишнього чернечого життя, з суворим дотриманням уставних монастирських правил.

Мiсцева влада до часу не мала причин втручатися в життя сiм’ї Рясикiв, однак було чимало людей, які мали підстави їх ненавидіти. Органи нагляду, а саме мiлiцiянти й працiвники Державного політичного управління (ГПУ), яким не було що робити в тихому, мирному місті, шукали застосування своїм невитраченим силам. Вони ненавиділи ігуменю й всіх мешканців будинку на колишній Дворянській вулиці, ненавиділи за їхню віру, за непохитну відданість своєму Богові, за доброчесне християнське життя.

Улітку 1927 року, як свідчить очевидиця тих подій жителька Чигирина Лiдiя Iванiвна Постригань, посеред ночі в дверi будинку Рясикiв несамовито постукали: це був мiсцевий Христа заради юродивий на iм’я Варфоломій. Прозорливець i подвижник, яким його ми нині знаємо, поспiшив до будинку попередити про небезпеку. «Матінко Рафаїло! Тiкай! — несамовито кричав вiн, грюкаючи у дверi й шибку. — За пiвгодини тобi смерть!»

Тим часом до двору Рясикiв вкотилася пiдвода, на якiй сидiло близько пiв дюжини п’яних чоловiкiв на чолi з дільничним міліціонером. Зiскочивши з пiдводи, він разом зі своїми поплічниками увiрвався до хати i виштовхав iгуменю Рафаїлу на нiчне подвiр’я. Її прив’язали до грушi i, обклавши сiном, пiдпалили. Злочинці скористалися відсутністю господаря й збиткувалися над беззахисними жінками й дітьми.

Матінка Єпiстимiя винесла iкону Божої Матерi «Неопалима Купина». Вона й сестри, всі мешканці будинку стали на молитву. І тут, як згадують очевидці, з неба вдарила яскрава блискавка, а навколо розлігся страшний грiм. Почалася гроза. Сіно намочило дощем, i вогонь згас. Та це не напоумило нападників.

Зв’язавши ігуменю i вкинувши її на пiдводу, вони повезли її до старої скотобійнi. Матінка вже була в літах, але це не зупинило їх. Проживши у чистотi й дiвочій незайманості, вона прийняла бісівську помсту за свою ціломудреність і приналежність до Христових наречених. Нелюди вчинили наругу над непритомною, беззахисною жертвою i по-звiрячому вбили її.

Колишня послушниця монастиря Марiя Устимiвна Нагорна власноруч вiдкопала ледь припорошене піском понiвечене тiло своєї iгуменi. Її поховали на Казанському кладовищі. Марія Нагорна доглядала могилку матінки настоятельки до своєї смертi, заповiвши поховати себе поруч.

Довгі вісімдесят роки пам’ять про преподобномученицю Рафаїлу зберігалася в серцях тих, хто знав її, доки вони були в живих. Згодом вона передавалася від покоління до покоління, слугуючи духовним світильником всім послідовникам Христа.

10 грудня 2003 року нетлінні мощі преподобномучениці були підняті із-під спуду настоятелем Казанського собору міста Чигирина протоієреєм Анатолієм Прикотенком і його братом, священником Спасо-Преображенського монастиря протоієреєм Миколаєм Прикотенком. У могилі збереглися також чотки матінки, поховальний хрест і камилавка. Гробницю з мощами мучениці було поставлено для молитовного поклоніння в приміщенні нижнього Георгіївського храму Казанського собору.

У середині серпня наступного року рака стала видавати сильні пахощі. Дивовижний запах розливався церквою близько двох тижнів. Згодом це повторювалося ще декілька разів.

24 травня 2005 року в соборному Казанському храмі Чигирина архієпископом Черкаським і Канівським Софронієм у присутності безлічі духовенства й богомольців було звершено урочистий чин прославлення преподобномучениці Рафаїли.

Тропарі, кондаки, молитви та величання