Преподобномученики Білогорські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 12-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років (прмч. Варлаам)

Преподобномученик Варлаам, у миру Василій Євфимович Конопльов, народився 1858 року в Південно-Кнауфському заводі (адміністративна одиниця) Осинського повіту Пермської губернії в селянській сім’ї старообрядців-безпопівців.

В автобіографії, де преподобномученик описав свої пошуки істини і прихід у Православну Церкву, він так розповідав про себе: «На десятому році я навчився грамоти; молився з безпопівцями, зі старими людьми і простолюдинами; коли став приходити у вік, полюбив читати Божественне Письмо. Весь вільний час я віддавав читанню книг, купуючи їх або просячи в інших для прочитання. І поступово став розпалюватися в мені дух до Бога — я розмірковував про віру, про розкол, про Православну Східну Церкву, міркував про священство, без якого, бачив, спастися не можна. У цих думках я забував усе. Вночі часто вставав на молитву перед іконами Господа Вседержителя і Пречистої Богородиці та молився старанно, гаряче, зі сльозами, просив Господа: “Господи, відкрий очі мої, дай зрозуміти шлях спасіння, скажи мені путь, якою мені йти, навчи творити волю Твою”. І ще просив вказати, у якій Церкві і через яких пастирів благодать Святого Духа діє».

До тридцяти п’яти років Василій був постійно в роздумах про Церкву, намагаючись зрозуміти євангельські, апостольські та інші Писання, часто бачачи їхню несхожість з писаннями про Церкву і священство у старообрядців. У цей час він багато подорожував, відвідував старообрядців-безпопівців, був присутній на їхніх бесідах. Перелом у пошуках істини здійснив дивовижний випадок у Неділю Всіх святих, коли Василій поїхав у Саратовську губернію до старообрядницької обителі.

Там він старанно молився: «Милостивий Господи, як мені зрозуміти про Церкву Твою святу? Не хочу бути розкольником, але не знаю, як зрозуміти розбрат церковний, не знаю, котра половина помиляється: чи то старообрядці щось не до кінця розуміють, чи то Церкви Східна або Греко-Російська погрішають. Господи, покажи мені чудо, розв’яжи мої сумніви й нерозуміння. Якщо Церква Російська за зміну в обрядах не була позбавлена благодатних дарів, то під час урочистостей духовенства на Білій Горі, під час їхнього молебню, пошли, Господи, у цей пекучий час дощ рясний на землю, аби мені зрозуміти, що через їхніх пастирів діє благодать Святого Духа». І справді, дорогою додому він почув розмову, що на Білій Горі під час урочистого молебню зійшов на землю рясний дощ.

У підсумку своїх пошуків Василій Конопльов у 90-х роках XIX століття через таїнство Миропомазання приєднався до Православної Церкви. Долучився до Церкви і його батько Євфим Тихонович, якому було тоді сімдесят п’ять років, а також молодші його брати Антон і Павло з дружинами й дітьми та сімейство старшої сестри. Загалом приєдналося дев’ятнадцять осіб.

У листопаді 1893 року Василія постригли в рясофор, і він оселився на Білій Горі. Поступово до нього стали приходити всі охочі до чернечого життя. До 1894 року зібралося дванадцять осіб. 1 лютого 1894 року Василій прийняв постриг у чернецтво з ім’ям Варлаам, а наступного дня був висвячений на ієродиякона. 22 лютого під час освячення престолу в малому храмі на честь святителя Миколая його рукопоклали на ієромонаха.

Відтоді отець Варлаам був призначений керуючим новозбудованого місіонерського монастиря на Білій Горі, який отримав згодом назву Уральського Афону. Він відновив православне уставне богослужіння і, пам’ятаючи, що монастир місіонерський, поставив на належну висоту проповідь, яка лунала в ньому вранці і ввечері. Жодне богослужіння не залишалося без повчання.

У 1913 році пермський священник Яків Шестаков писав про батюшку: «Отець Варлаам — керівник совісті; це особа, якій доручають себе люди — миряни, точно так само, як ченці, котрі шукають спасіння і усвідомлюють свою неміч. Окрім того, до отця Варлаама, як натхненного керівника, звертаються віряни у скрутному становищі, у скорботах, у години, коли не знають, що робити, і просять по вірі вказівки…»

У перших числах червня 1917 року в обителі відбулося останнє величне торжество, а саме освячення Білогірського собору. Було надіслано запрошення всім благодійникам і відвідувачам обителі, а також надруковано й розіслано по всій країні сповіщення про прийдешню урочистість. 2 червня до монастиря приїхав священномученик єпископ Пермський Андроник (Нікольський, пам’ять 7 червня), 5 червня стали прибувати із навколишніх селищ хресні ходи з численними прочанами.

Минув рік з часу освячення собору. У серпні 1918 року більшовики захопили обитель. Червоноармійці розвалили й осквернили престол головному вівтарі собору. У келії архімандрита Варлаама влаштували відхоже місце, а іконописну майстерню перетворили на театр, де монастирських хлопчиків-півчих змушували співати світських фривольних пісень. Багатьох ченців після звірячих тортур убили.

12 (25) серпня червоноармійці заарештували настоятеля монастиря архімандрита Варлаама і дорогою до повітового міста під назвою Оса розстріляли його. Мученицьку кончину прийняли і багато ченців обителі: ієромонахи Сергій (Вершинін), Ілія (Попов), В’ячеслав (Косожилін), Іоасаф (Сабанцев), Іоанн (Новоселов) та Антоній (Арапов); ієродиякони Михей (Подкоритов), Віссаріон (Окулов), Матфей (Банніков) та Євфимій (Коротков); ченці Варнава (Надєждін), Димитрій Созінов, Савва Колмогоров, Гермоген (Бояришнєв), Аркадій (Носков), Євфимій (Шаршилов) та Маркел (Шаврін) і послушники Іоанн (Ротнов), Яків Старцев, Петро Рочев, Яків Данилов, Олександр Арапов, Феодор Бєлкін, Петро, Сергій (Саматов) та Олексій Коротков.

Могили мучеників були приховані владою і перебувають у невідомості.

Тропарі, кондаки, молитви та величання