Преподобномученик Євфимій (Любовичев), ієромонах
День пам'яті (н. ст.)
Місяця липня на 6-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця жовтня на 11-й день — Собор усіх святих, які в Оптиній пустині просіяли
Преподобномученик Євфимій народився 1875 року в селі Буда Монастирська Калузької губернії в сім’ї заможного селянина Олексія Павловича Любовичева. Батько помер, коли хлопчикові виповнилося тринадцять років, і відтоді він жив у брата, доки не настав час іти на військову службу.
Відслуживши в армії, 1902 року Євфимій вступив до Оптиної пустині і 31 серпня 1910 року був зарахований послушником до числа братії. У нього було сильне бажання подвижницького життя, хотілося наслідувати стародавніх отців-пустельників, і він списався з поміщиком Кашкіним, ліс якого межував з володіннями Оптиної, та випросив у нього дозволу оселитися у лісі, який належав йому. На знак подяки він обіцяв поміщику видовбати гроб із цільної соснової колоди: сам вважаючи головним християнський подвиг та пам’ять про смерть, він і про інших думав, що вони мислять так само.
У цьому лісі, за три версти від Оптиної, Євфимій побудував собі келію і, не питаючи на те дозволу монастирського начальства, пішов туди.
Наступного дня після його відходу настоятель Оптиної пустині архімандрит Ксенофонт розпорядився привезти його до монастиря. Тут він постарався пояснити послушнику, спираючись на вчення святих отців, небезпеку його становища, «про ворожі спокуси, що можуть бути в пустелі». Архімандрит переконував його бути слухняним уставу монастиря. Він і старша братія переконували послушника Євфимія «залишитися в спільножительстві з братією, але він, відкидаючи все це, тримався свого».
Настоятель обителі подав прохання про виключення його із братства, і Калузька духовна консисторія ухвалила звільнити його із Оптиної пустині. Через деякий час він знову був зарахований до складу братії і перебував келійником у ієросхимонаха Анатолія (Потапова), старця Оптинського.
1914 року, у зв’язку з початком Першої світової війни, Євфимій знову був призваний до армії. Він служив у лазареті й потрапив у полон. Після закінчення війни в 1918 році він повернувся до Оптиної, але монастир невдовзі був закритий і перетворений на музей. Євфимій пропрацював у музеї до 1920 року, а потім оселився в місті Козельську, виконуючи різні роботи.
У червні 1930 року Євфимій вирушив до архієпископа Смоленського Серафима (Остроумова), і той висвятив його на ієромонаха до храму в місті Спас-Деменськ. Після висвячення владика звернувся до ієромонаха Євфимія з напутнім словом, у якому закликав його служити вірою і правдою Церкві й благословив сміливо проповідувати на захист віри Христової.
У Спас-Деменську отець Євфимій прослужив три місяці; в цей час звільнилося місце священника в селі Боброво, неподалік від його рідного села, і отець Євфимій переїхав туди. Але недовгим було його служіння. 16 березня 1931 року його заарештували, ув’язнили в брянській в’язниці і наступного дня допитали.
Слідчий запропонував йому розповісти про священника із сусіднього села Миколая Мансвєтова, який також був заарештований. Отець Євфимій сказав, що отець Миколай людина проста і до людей ставиться дуже добре, особливо до бідняків. Слідчий також запитав ієромонаха, що він думає про колгоспи. «Я щодо колгоспів думаю, — відповів отець Євфимій, — що до колгоспу іти не можу через слабкість здоров’я; колгоспи залежать від Божої волі, але в Святому Письмі я ніде не знаходив про колгоспи, а раз немає в Святому Письмі, то, отже, і колгоспам не існувати».
30 березня слідчий знову допитав священника, цікавлячись, чи не агітував він серед селян проти колгоспів. Отець Євфимій сказав:
— До мене на квартиру часто приходили жінки-біднячки й середнячки, я вів з ними бесіду, і вони мене запитували, чи йти в колгосп, чи ні. На їхні запитання я відповідав: ваша воля, хочете — ідіть, але в Святому Письмі про колгоспи нічого не сказано, а раз це не сказано у Святому Письмі, значить, це не від Бога, а від диявола… А що я відсидів у в’язниці тринадцять днів, я дуже задоволений, бо страждаю за віру, і в Святому Письмі сказано — страждати за віру, — додав він.
— Чи визнаєте Ви себе винним у пред’явленому вам обвинуваченні в груповій антирадянській діяльності, спрямованій на підрив і повалення радянської влади шляхом використання бідняків і середняків для антирадянської агітації?
— Винним я себе не визнаю, проти радянської влади я не агітував і заходам радянської влади не протидіяв. На своє виправдання свідчу: я служив вірою і правдою вірі Христовій та завжди говорив, що всі поневіряння відбуваються з волі Божої і ми повинні терпіти до смерті. Радянська влада в Росії — це випробування від Бога, і радянська влада в Росії — покарання від Бога народу руському, який забув віру Христову, забув Царя Небесного і Його помазаника на землі.
Влітку 1931 року в брянській в’язниці різко почастішали випадки захворювання на туберкульоз, захворів і отець Євфимій. 15 липня його помістили до тюремної лікарні у важкому стані. 19 липня 1931 року ієромонах Євфимій помер, пройшовши до кінця шлях сповідника Христового.