Преподобномученик Віталій (Кокорев)
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 24-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)
Преподобномученик Віталій народився 10 серпня 1890 року у селі Дьяково Федосіївської волості Старицького повіту Тверської губернії у сім’ї селянина Івана Кокорева. Серед селян тоді зберігалося високе уявлення про служіння Богу, і однією із найвищих форм цього служіння вважали чернецтво. І тому син селянина, закінчивши сільську школу, попрямував до Валаамського монастиря, відомого на той час своїми схимниками та старцями.
Тут юнак прожив пів року. Потім, укріпившись у своїй рішучості обрати чернечий шлях, він повернувся на батьківщину і вступив у 1912 році як послушник до Нилової пустині. Через деякий час він був прийнятий до братії і пострижений у чернецтво з ім’ям Віталій.
У Ниловій пустині чернець Віталій подвизався до її закриття в 1928 році. Ченці, незважаючи на закриття монастирів та їхнє руйнування, і поза їхніми стінами намагалися вести молитовний спосіб життя й жити за монастирським уставом. З цією метою вони влаштовували чернечі громади. В одній із таких громад, яка називалася «Божа справа», і продовжував подвизатися монах Віталій.
Однак влада не збиралася залишати в країні і тіні християнства. Через рік громаду було закрито, а ченців заарештовано за звинуваченням у несплаті податків. Монах Віталій був засуджений на п’ять років ув’язнення у виправно-трудовому таборі і засланий до далекосхідного міста Ніколаєвськ-на-Амурі.
До Тверської області і рідних місць він повернувся лише в 1935 році. Один зі священників, які його знали, порадив йому влаштуватися на вільне місце сторожа до храму села Хвошня Пінівського району і заразом нести в храмі під час богослужінь послух пономаря. Чернець Віталій так і зробив. Він влаштувався на роботу до храму сторожем, а жив у селі Пустошка, винаймаючи кімнату у селян.
У січні 1937 року начальник Пінівського районного відділення НКВС став викликати на допити мешканців району, членів сільської ради, бригадира колгоспу і колгоспників. Він обирав тих, хто був вороже налаштований до Церкви та бажав якнайшвидшого закриття храму.
Вони показали, що д’як церкви села Хвошня чернець Віталій ходить по домівках селян-одноосібників і в самий день Всесоюзного перепису, 1 січня 1937 року, відвідував деяких селян. Також свідки повідомили, що віряни, зокрема чернець Віталій, збиралися разом і читали вголос Євангеліє, а також співали церковні співи, що відбувалося це в робочий час і представник місцевої влади вимагав від них, аби вони розійшлися.
«Свідки» — бригадир колгоспу та голова сільської ради — перелічили всіх селян-одноосібників, які ходили до храму. Вони припускали, що НКВС їх заарештує, а храм закриє, і таким чином релігійне питання у селі буде вирішено.
У день свята Різдва Христового, 7 січня, начальник Пінівського відділення НКВС допитав ченця Віталія. Одержаних на допиті відомостей було недостатньо для арешту, а указу про арешт усіх священнослужителів тоді ще не було, тому ченця Віталія було звільнено.
Згодом, 4 серпня, після того як наприкінці липня і на початку серпня з’явилися укази про знищення Православної Церкви, преподобномученик Віталій знову був заарештований і ув’язнений в Осташковській в’язниці. 7 серпня відбувся новий допит.
Були викликані “чергові свідки”, одним із яким був голова колгоспу “Шлях Леніна”. Допитали й інших свідків, зокрема старосту храму, але звинувачень, висунутих слідчим, вони не підтвердили.
9 вересня слідство було закінчено, і 3 жовтня Трійка НКВС засудила ченця Віталія на розстріл. Він був розстріляний 7 жовтня 1937 року.
У 2000 році преподобномученик Віталій був прославлений в лику святих.