Преподобномученик Рафаїл (Момчилович), Шишатовацький, ігумен
День пам'яті (н. ст.)
Місяця серпня на 21-й день
Преподобномученик Рафаїл, у миру Георгій Момчилович, народився 23 квітня 1875 року в сім’ї сербських селян Велимира і Персиди Момчиловичів у селі Дероне, що в краю під назвою Бачка. Він був третьою і останньою дитиною в родині. Початкову школу Георгій закінчив у рідному селі. Коли хлопчикові виповнилося дванадцять років, батько відвіз його до монастиря Ковіль, де він провів кілька років у монастирській школі. Потім Георгій переїхав до монастиря Боджане, у якому вже як послушник вивчав іконопис.
1897 року ігумен Ковільського монастиря Мирон (Джорджевич) разом з двадцятидворічним Георгієм перейшов до братства монастиря Манассія. Там Георгій невдовзі прийняв чернецтво з ім’ям Рафаїл на честь преподобного Рафаїла Банатського, хіландарського ченця. Відразу після постригу він був висвячений на диякона, а наступного року був рукопокладений на ієромонаха. Новий митрополит Сербський і Священний Синод відправили його до Росії, де ієромонах Рафаїл вивчав іконопис і служив на Сербському подвір’ї в Москві.
Три роки потому отець Рафаїл повернувся до Сербії. Холодний клімат Росії послабив його здоров’я, яке вже тоді похитнулося. На рік він поїхав до Італії вдосконалювати своє знання іконопису. Із Рима він повернувся до Белграда, деякий час трудився в монастирі Раковіца, потім два роки був у монастирі Буково і, вірогідно, в 1908 році повернувся до монастиря Ковіль.
У 1935 році отця Рафаїла було прийнято до братства монастиря Шишатовац. Цей відрізок його життя відомий не дуже докладно. Про художні іконописні твори отця Рафаїла писали більше, ніж про нього самого, і його майстерність привертала увагу фахівців-мистецтвознавців.
Отець Рафаїл став ченцем Шишатовацького монастиря за декілька років до своєї мученицької кончини, приблизно в 1935 році. Через три роки його обрали настоятелем. Протягом цих трьох років ним було написано велику кількість ікон, декілька іконостасів і чудову галерею портретів видатних церковних діячів. Серед цих портретів варто згадати портрет патріарха Сербського Гавриїла, який мученицьки загинув у пеклі Другої світової війни. За спиною патріарха-мученика зображено майбутній храм святого Савви на Врачарі, будівництвом якого ігумен Рафаїл особливо опікувався, віддаючи на це всі прибутки від продажу своїх мистецьких робіт, які оцінював по-чернечому скромно. Тому й удостоїв його Господь бути соборно прославленим разом зі всіма новомучениками Сербськими під склепіннями саме цього соборного храму. Так Господь прославляє вірних Своїх, вірних до смерті!
У березні 1958 року за даними, наявними тоді в архіві, Священним Синодом було складено список священників і єпископів СПЦ, загиблих на території Незалежної Держави Хорватія від рук усташів з квітня 1941-го до кінця 1944 року. У мартиролозі Сремської єпархії, після війни відокремленої від Белградської архієпископії, розповідається про мученицьку кончину ігумена Рафаїла (Момчиловича):
«25 серпня 1941 року до монастиря в супроводі декількох усташів увірвався пристав Нікола Бунтак і заарештував ігумена й ще трьох ченців — Димитрія, Германа і Феофана. Отця Рафаїла з ченцями відвезли до Славонської Пожеги. У поїзді йому вирвали бороду, били, змушуючи співати пісні сербських четників.
На вокзалі в Славонській Пожезі заарештовані до 9-ї години вечора чекали поїзда зі Славонського Броду, на якому привезли ще 400 заарештованих сербів із повітів Босанський Брід і Дервент. На вокзалі усташі зв’язали сербів по четверо, на чолі колони поставили отця Рафаїла з трьома ченцями і повели містом. Дорогою усташі били сербів так, що люди похилого віку, і серед них ігумен Рафаїл, спотикалися й падали. Це приводило усташів у ще більшу жорстокість. Їх били, вигукуючи: “А ну, четники, заспівайте свою пісню “Святий Боже”!”
Потім в’язнів привели до лікарняного подвір’я, в якому було влаштовано табір, вишикували і били кожного по черзі. Після побоїв їх, ледве живих, змусили бігом бігти до бараків. Ігумен Рафаїл, змучений та понівечений, знепритомнів і впав, і ті, хто біг слідом за ним, змушені були бігти по його тілу. Ігумена-мученика, побитого до невпізнання, помістили до табірної лікарні, а за чотири дні його перевезли до Сербії, в одну із белградських лікарень. У лікарні було встановлено, що в отця Рафаїла зламано п’ять ребер, численні внутрішні синці. 3 вересня 1941 року ігумен Рафаїл помер від отриманих травм».
Ігумен Рафаїл був похований на одному із белградських кладовищ або в одному із місць масових поховань.
Преподобномученик Рафаїл Шишатовацький під час свого земного життя займався іконописом і живописом, до свого художнього дару ставився смиренно. Найбільше він займався живописанням ікони Божої, істинного християнського чернечого лику, в самому собі. І це головне ділання свого життя завершив він мученицькою смертю за Христа, за Хрест чесний і віру православну.