Преподобномученик Парфеній, ігумен Кизилтаський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 4-й день / серпня на 23-й день — Собор Херсонських святих
Преподобномученик Парфеній народився 1815 року в Єлисаветграді. 23 грудня 1845 року він прийняв чернечий постриг і 8 квітня наступного року був висвячений на ієромонаха. З липня 1848 року отець Парфеній був благочинним Корсунського монастиря в Херсоні, пізніше служив економом у Херсонському архієрейському будинку.
У 1852 році на Тенгинському укріпленні Чорноморської берегової охорони отець Парфеній відзначився своїм інженерним талантом, запропонувавши найлегший спосіб підйому затонулих вантажів. Спеціальна комісія схвалила винахід, і було наказано влаштовувати такі машини для портових потреб. За новий винахід з підйому затонулих кораблів отець Парфеній отримав подяку від контрадмірала Чорноморського флоту.
Під час Кримської війни 1853–1856 років, коли Новоросійськ перебував під обстрілом ворожих суден з 28 лютого до 4 березня 1855 року, отець Парфеній перед обличчям смертельної небезпеки невідлучно сповідав і причащав поранених воїнів, відспівував загиблих.
За особисту мужність і неабиякі винаходи ієромонах Парфеній був нагороджений 20 березня 1857 року наперсним хрестом від Святішого Синоду, а 7 квітня був возведений в сан ігумена.
20 серпня 1858 року ігумен Парфеній був призначений настоятелем Кизилтаської кіновії Таврійської єпархії. У VIII століття тут розташовувалася літня резиденція святителя-сповідника Стефана, архієпископа Сурозького, але з часом це святе місце занепало. З притаманними йому енергією і талантом, з ревністю про славу Божу отець Парфеній став облаштовувати й перетворювати стародавню обитель. Усі сучасники відзначали його дивовижні й різноманітні здібності, організаторський і господарсько-адміністративний талант, невичерпну творчу енергію, завдяки якій йому вдалося зробити те, що за всю історію монастиря нікому більше не вдавалося. Із цілковитої розрухи і злиднів, без сторонньої допомоги й навіть співчуття, за фактичної неписьменності насельників кіновії він зміг домогтися результату, який змусив цінувати, поважати і любити ігумена в усій окрузі, прислухатися до його порад та шукати спілкування з ним. Мужній і бадьорий, перебуваючи в постійній молитві, він не був пригнічений непривабливою обстановкою повної невпорядкованості, а панував над нею. Там, де передчасно гине або безвісно марніє посередня або слабохарактерна людина, ігумен Парфеній був переможцем і організатором.
Аскет і подвижник, він впливав на пасомих власним прикладом. З рішучою наполегливістю, не лише в монастирі, а й в околиці, ігумен Парфеній піднімав до себе всіх, не погоджуючись з жодною аморальністю та ницістю. Його, безкорисливого, по-батьківськи турботливого, любили всі. Духовний авторитет ігумена неухильно зростав і зміцнювався, стаючи духовно-моральним орієнтиром для оточення. Найменша подія в житті пасомих знаходила відгук у його пастирському серці, освячувалася його молитвою і зігрівалася любов’ю.
З молитвою на устах ігумен працював від зорі до зорі, а ченці наслідували його. Будучи безсрібником, він забороняв братії просити милостиню, і робітників наймати не було на що. У Кизилтаській кіновії до ігумена Парфенія була тільки печера з цілющим джерелом та дві чи три плетені мазанки. Його трудами було прокладено дороги, розбито сади і виноградники. Із печерки в скелі виріс цілий скит з двома гостиницями і кам’яною церквою. Богомольці хлинули до Кизилтаської кіновії.
Але були й скорботи. З 1863 року почалися перші сутички з місцевими татарами, які без докорів сумління вирубували ліс і випасали худобу на монастирській землі. Порозумітися з ними отцю Парфенію не вдалося ні на побутовому, ні на адміністративному рівні. Не маючи сил розірвати кругову поруку і бюрократичний формалізм на місці, він звертався до начальника Таврійської губернії, але безуспішно. Упевнившись у безкарності, татари продовжували свої набіги і грабежі. Одного разу вони жорстоко побили священника, який застав їх на черговій крадіжці.
Ігумен Парфеній не втрачав надії втихомирити татар, які розгулялися. Проте один злочин нерідко породжує і наступний. Не бажаючи більше терпіти свідка і викривача своїх злочинів, четверо татар, один із яких був софтою, тобто вченим, котрий готується стати муллою, зважилися вбити ігумена. Влаштувавши засідку біля дороги, вони чекали на нього декілька днів. Злодіяння сталося, коли священник 4 вересня, напередодні віддання Успіння, повертався верхи із Судака в монастир, поспішаючи до служби. Трьома пострілами лиходії вбили отця Парфенія і, щоб приховати сліди злочину, спалили його, а коня, зарізавши, закопали в лісі.
Розбиваючи кістки дрючками, татари палили тіло ігумена Парфенія з п’ятої години вечора до другої години ночі. Злочин так і залишився б нерозкритим, якби не свідки, котрі випадково опинилися на місці злочину. Їх теж хотіли вбити, але вони були мусульманами, і лиходії не наважилися підняти руку на одновірців.
Будучи обвинувачені совістю і не бажаючи потрапити до кола підозрюваних, очевидці розповіли про жорстокий злочин, на місці якого й було знайдено згарище з останками ігумена Парфенія. Мощі були дбайливо зібрані і урочисто поховані з благословення єпископа Таврійського Олексія собором духовенства недалеко від монастиря 2 грудня 1866 року.
У 2000 році преподобномученик Парфеній був прославлений в лику святих.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобномученику Парфению, игумену Кизилташскому, глас 4
Ве́ры правосла́вныя ревни́телю, мона́шествующих сла́во и похвало́, от ру́к ага́рян злочести́вых му́ченическую сме́рть прия́л еси́, преподобному́чениче Парфе́ние. Моли́ Христа́ Бо́га, страстоте́рпче преди́вный, дарова́ти на́м ми́р и ве́лию ми́лость.
Кондак преподобномученику Парфению, игумену Кизилташскому, глас 3
Избра́ тя́ от ми́ра Христо́с, да просла́виши и́мя Его́ пред челове́ки. За́поведи Госпо́дни исполня́я, Бо́гу и бли́жним до́бре послужи́л еси́. И́стинное послуша́ние о Христе́ яви́л еси́, сего́ ра́ди убие́ние претерпе́л еси́ от люде́й злочести́вых. Преподо́бне о́тче на́ш Парфе́ние, моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Ще в розробці