Преподобномученик Пантелеймон (Аржаних), ігумен
День пам'яті (н. ст.)
Місяця листопада на 16-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)
Преподобномученик Пантелеймон народився 29 червня 1872 року в селі Залипаєвка Федорівської волості Мало-Архангельського повіту Орловської губернії в сім’ї селянина Тимофія Аржаного. У Хрещенні він був наречений Павлом. З дванадцятирічного віку Павло допомагав батькові: був пастухом на селі, працював у поміщика, підробляв у селян. Коли вдавалося, він вирушав молитися до Оптиної пустині.
1894 року Павло був призваний на дійсну військову службу і зарахований рядовим до Камчатського полку. Прослуживши рік, він був відправлений на фельдшерські курси. Після їхнього закінчення Павла призначили ротним фельдшером.
1898 року Павла було звільнено із армії. Він вступив фельдшером до Житомирської губернської лікарні й одночасно навчався у Волинській фельдшерській школі. Закінчивши школу, Павло Тимофійович повернувся до рідного села.
Пів року він прожив удома, роздумуючи над тим, яким шляхом іти далі. Сім’ї в нього не було, а життєвого досвіду, який склався із спостережень навколишнього життя під час служби в армії і роботи фельдшером у губернській лікарні, було достатньо. Згадав Павло тоді і відвідування Оптиної пустині та молитви в ній. Суворе життя в монастирі не лякало: за чотири роки армійської служби він звик до дисципліни.
1900 року Павло Тимофійович попрямував до Оптиної. Він пробув там послушником близько семи років. Після цього настоятель монастиря, архімандрит Ксенофонт, постриг його в мантію з ім’ям Пантелеймон на честь великомученика і цілителя Пантелеймона, враховуючи його земну професію.
15 березня 1909 року єпископ Калузький і Боровський Веніамін (Муратовський) висвятив ченця Пантелеймона на ієродиякона. 1911 року ієродиякон Пантелеймон був висвячений в сан ієромонаха. У монастирі він ніс послух фельдшера в монастирській лікарні.
У 1914 році отець Пантелеймон був обраний на посаду казначея монастиря. На цій посаді він перебував до закриття обителі безбожниками в 1918 році. Деякий час він працював в утвореному владою на території монастиря музеї. Потім отець Пантелеймон служив у храмах в Лихвіні, Мещовську і Одоєві.
1925 року він приїхав до Козельська і став служити в Микільській церкві. 26 червня 1926 року єпископ Малоярославецький, вікарій Калузької єпархії Іоасаф (Шишковський-Дрилевський) возвів ієромонаха Пантелеймона в сан ігумена.
На День Святого Духа, 9 червня 1930 року, у Козельську за звичаєм відбувся ярмарок. На нього з’їхалися декілька тисяч людей. Цього дня сталося зіткнення селян з міліцією, під час якого було вбито селянина. Влада вирішила скористатися подіями і заарештувати частину ченців, звинувативши в підбурюванні до заколоту. 18 серпня 1930 року були заарештовані сорок осіб, ченців і мирян, серед них ігумен Пантелеймон. Його звинуватили в керівництві «чернечо-монархічною» групою, яка нібито ставила своїм завданням реставрацію монархічного ладу. Усіх заарештованих відправили до в’язниці в Сухиничі. Отець Пантелеймон винним себе не визнав.
27 листопада 1930 року трійка ОДПУ засудила його на десять років ув’язнення. Потім строк було скорочено до п’яти років. Отця Пантелеймона відправили спочатку до Вишерського табору, а потім на заслання до міста Єлець. Після закінчення строку, 1935 року, він влаштувався псаломщиком у Введенському храмі в Єльці.
Тут його застало жорстоке гоніння 1937 року. Ігумена Пантелеймона заарештували 16 вересня 1937 року. Його ув’язнили до липецької в’язниці і наступного дня допитали. Свою провину він заперечив.
30 жовтня слідчий допитав чергових свідків. Один із них показав, ніби отець Пантелеймон скаржився, що «селянам у колгоспі стало жити неможливо… орати немає на чому — коні всі подохли з голоду… сіяти нічим, бо в колгоспі немає насіння; люди мруть з голоду і… їдять загиблих коней, у найближчому майбутньому всім загрожує голодна смерть, ось до чого довели комуністи та радянська влада. Де не подивишся, всюди обман за цієї влади, обманним шляхом зігнали селян у колгоспи, обіцяли, що дадуть їм багате життя, а натомість дали їм голод, руйнування, злидні й муки».
Інший свідок показав, що, ідучи з роботи додому, він зайшов 14 травня 1937 року до Введенської церкви. Тривала вечірня. Наприкінці служби ігумен Пантелеймон виголосив проповідь. У ній він сказав, що «сьогоднішній день — день скорботи, день, який ми присвячуємо нашому дорогому і улюбленому великомученику Петру Крутицькому, який загинув від руки ворога, — замученому на засланні тяжкими муками — нашими лютими ворогами, ворогами Руської Церкви і віри Православної… які ведуть людство в пекло на радість антихристу. Ця людина показала нам, як має жити і боротися істинний християнин — за віру Православну у такий смутний час, який протікає у нас на Русі. За що ж його закатували і стратили? Його закатували вороги віри Православної, бо відчували його перевагу над собою, перевагу релігії над комунізмом. Спершу вони вмовляли його відмовитися від Бога і від віри Православної, перейти на їхній бік, на службу до антихриста. Але коли митрополит Крутицький від цього відмовився, то наші вороги стали його мучити і замучили. Незважаючи ні на які тортури, ні на які муки, митрополит Петро Крутицький відмовився піти на службу до сатани і залишився вірним Богові та вірі Православній. Я закликаю вас, православні, бути такими самими твердими, яким був він, так само боротися з ворогами віри Православної, як боровся він…»
Після цих свідчень свідків слідчий знову викликав на допит ігумена Пантелеймона. Слідчий знову запитав, чи він визнає себе винним у контрреволюційній діяльності. На це отець Пантелеймон відповів, що не визнає, контрреволюційною діяльністю він не займався.
15 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Пантелеймона на розстріл. Ігумен Пантелеймон (Аржаних) був розстріляний 29 листопада 1937 року і похований у спільній невідомій могилі.